Зворушливо-щемливий вірш, де не можливо не заплакати.
Ті хлопчики, які сиділи на гальорці.
Ті хлопчики, які навчалися на трійки
І неуважні були на уроці,
Які були учасниками бійки.
Які дівчат тягнули за косички
І прізвиська учителям давали.
Які спізнитись часом мали звичку,
А ще уроки іноді зривали.
Вони такі, але вони є справжні;
Відкриті, щирі, з доброю душею,
Сміливі, вірні, з гумором, відважні.
Багато з них поповнять ще Алею.
Війна ввірвалась… й ті, що на гальорці,
Вони найперші рушили у бій.
Ті, що ще вчора спали на уроці,
Оберігали спокій наших мрій.
Ті хлопчики… безвусі, молоденькі,
Які коханням марили у серці,
Йшли захищати Україну-неньку,
Змінивши кеди на зимові берці.
Ті хлопці, що уроки пропускали,
Що фарбували іноді волосся.
Вони життям своїм ризикували,
Щоб нам спокійно уночі спалося.
Вони пішли за правду та за волю,
Упевнені у кожнім своїм кроці.
Багато хто… волошками у полі
З тих хлопчиків, які сиділи на гальорці…
Таня Олексійчук
