Десь наприкінці літа 1973 року завітав з неофіційним візитом до Бердичева середньої руки партійний керівник з Житомира. Мета вояжу була дуже специфічною – захотів подарувати своєму сину на повноліття справжнього мотоцикла. А всі, кому треба, знали, що тільки тут в магазині «Спорттовари», або як казали в Бердичеві «У Шора» можна було придбати найновішу 634 модель мотоцикла «ЯВА-350», яка тільки-тільки з’явилася на світ у себе вдома в Чехії. Супроводжував його місцевий функціонер, тож питання було вирішено і позитивно, і швидко.
Повертаються вони щасливі бердичівським бульваром до міськвиконкому, а не навідатися до Ізі на «газіропку» – це було просто неможливо бо прирівнювалося б до злочину проти людяності, тим паче в таку спеку… Підійшли до Ізіного ларька «Газвода » і поки стояли в черзі, Ізя встиг комусь із покупців розказати хохмочку про той Житомир, що біля Бердичева… Житомирського функціонера аж пересмикнуло. І коли підійшла їхня черга, сердито запитав у Ізі: “Чому це ви так не любите Житомира?”.
– А він що, такий красивий, як червонець, чи смачний , як бердичівське пиво, щоб його нам любити? – як з кілочка, наливаючи газировку з подвійним сиропом, випалив приязно усміхаючись Ізя.
– Обласний центр як-не-як.
– Ой! Я вас умоляю! Бачили ми цих центрів! І Київ був, і Вінниця… І Махнівка навіть. Районним, правда. А Бердичів був просто Центром. І залишався б ним, якби невідомо звідки не звалився б на нашу голову цей Житомир.
Тут пересмикнуло вже місцевого функціонера.
– І що це такого поганого зробив для вашого Бердичева обласний центр? – начебто й весело запитав житомирянин.
– Такі да! І шо він нам зробив? А то ви не знаєте? В 54-му році позичили в нас та не віддали й до сьогоднішнього дня музей історичний… В 59-му – театр. А рік тому – ще й педінститут…
– Може ми й Сергія Корольова у вас вкрали?
– Якого ще Корольова? – знітився Ізя, бо місцевий чиновник жестами показував йому з-за спини житомирського, щоб пельку свою стулив.
– А того, що ракети в Москві робив! – гордо пояснив житомирянин.
– І для чого ті ракети їм? – з невинною усмішкою запитав Ізя.
– Щоб в Космос літати… І на Місяця… Подивитися.
– Це ж треба! А в Москві тій що, не знали, що у нас в Бердичеві на Місяця можна дивитися скільки завгодно? І без ракет. І зовсім таки недорого! Приїздили б… У нас все є!
Коли чиновники зі стаканчиками Ізіної газировки присіли на лавці в тіні дерев бульвару, який місцеві інакше, як Бродвеєм і не називали, житомирянин, похитавши головую зітхнув: “А Ізі такого Житомиру точно не вистачає…”
– Не віддамо! – рішуче і безапеляційно відреагував бердичів’янин. – Йдемо краще до Міші Каца по «Пташине молоко», бо де ти його знайдеш у тому своєму Житомирі. – і гордо додав: – А в нас і таке є!”.
І повів його в напрямку магазину №1 Бердичівського Змішторгу…
Валерій Хмелівський
Світлини: Автор Stahlkocher – Власна робота, CC BY-SA 3.0, httpscommons.wikimedia.orgwindex.phpcurid=1907833 та із сайту “Мій Бердичів”.
