30 червня у Житомирі в книгарні “Є” письменник Мартин Якуб презентував свій новий психологічний детектив під назвою “Гріх на душу”.
Рідний для письменника Житомир став 16 за рахунком містом, де він представив свою нову книгу.
Цей роман, за словами самого Мартина, наразі є найбільшим за обсягом друкованим твором його авторства. Книга містить 448 сторінок, на яких описана історія американської поліцейської Саллі Кондратюк. Виконуючи останню волю свого діда Микити, Саллі вирішує поїхати на його батьківщину — в невеличке село на Житомирщині.
“Почав я писати цей роман у 2018 році в Лісабоні. Я тоді прочитав книжку Жоеля Діккера “Справа Гаррі Квеберта” і подумав, що хочу зробити щось таке саме круте. Не за сюжетом, а за масштабом. Найперше я обрав місце, де відбуватимуться події — село Неділище, яке мені дуже близьке, бо я там проводив найкращі часи свого дитинства з моєю бабусею Лідією Мартинівною. Я подумав, що буде круто, якщо я, як Стівен Кінг, який всі свої романи поміщає в рідний штат Мен, писатиму щось про свою Житомирщину”, — розповів на презентації Мартин.
Учасники творчої зустрічі з Мартином Якубом
За сюжетом, місця, які дідусь Саллі згадував, як теплий і простий світ, де люди тримаються одне за одного, виявляються не такими вже й простими. Там знаходять тіло вбитої дівчини. Поліція не діє, місцеві відвертаються, і тоді Саллі береться за розслідування. Врешті вона розуміє, що це не просто вбивство, а нитка, що веде в саме серце спільноти — до давніх образ, невідпущених гріхів і страху, який зберігся в крові кількох поколінь.
Новий психологічний детектив Мартина Якуба “Гріх на душу”
Мартин Якуб каже, що його книжка — про людей і про те, звідки беруться їхні вчинки. З його слів, люди думають, що вони є результатом виховання в соціумі, результатом перегляду фільмів, прочитання книжок, спілкування з людьми. Думають, що так формується їхній життєвий досвід і все залежить від них. Втім, це не зовсім так.
“Ще до нашого народження могли трапитися якісь події, які впливатимуть і на нас. Наприклад, є умовна бабця, яка пережила Голодомор. Виживши, вона напрацювала певний набір дій, щоб далі мати можливість вижити. Народивши доньку, вона навчала цим правилам і її, щоб вона теж могла вижити, якщо таке станеться знов. У доньки ще був зв’язок з матір’ю, яка мала досвід цієї травми. Коли народилася онучка, цих самих правил навчали і її. І баба ще тоді була жива, але все-таки її навчала матір, і вона не могла передати увесь той досвід, увесь той біль, який переживала бабуся. Але коли народжується правнучка, то досвіду вже немає, бо прабабуся померла. А от певна послідовність дій збереглася. І ми, навіть не знаючи, чому ми щось робимо, все одно це робимо. От десь така історія закладена в цій книжці”, — розповів письменник.
