З 10 вересня на YouTube Суспільного Житомир стартує чотирисерійний проєкт “Забуті” про села, які зникають. Крізь призму спілкування з останніми жителями зникаючих сіл журналісти Суспільного показують історію цих сіл — від розквіту до вимирання, та шукають відповіді на питання, чому села зникають, і що потрібно для їхнього відродження.
У першій серії проєкту “Забуті” Суспільне знайомить глядачів із Валерієм Степанчуком — одним із останніх жителів села Цвітянка Курненської громади. Валерію Степанчуку 70 років, останні 17 з яких він живе сам. Чоловік тримає корів, бджіл, а ще придбав будівлю магазину, який закрився наприкінці 90-х років ХХ століття — там Валерій зберігає зерно для своєї худоби.
“Тут я народився — в батьків нині вже покійних нас було семеро дітей. Всіх вивчили, навчили працювати — життя заставляло, треба було виживати в ті часи. І на хміль, і на льон ходили, тому що батькам було важко. А тепер тут немає нікого. Подивишся навкруг — ось тут хатина була дерев’яна, а вже її знесли. Тут сусіди були, і багатодітні — багато виїхали, деяких вже немає, повмирали. З ким я можу говорити? Із Жоркою?” — говорить Валерій.
Один з останніх жителів села Цвітянка Валерій Степанчук
Валерій Степанчук
Чоловік був тричі одружений і має трьох дітей, які залишили батьківський дім після закінчення школи. Зі слів Валерія, це рішення самих дітей, адже перспективи лишатися в селі не було. Нині сини й донька приїжджають до нього в гості лише на свята.
“Як сумувати можна за життям, що воно пройшло? Вже нема коли воювати. Сумуєш, щоб більше діти знаходили час. Зараз такий час настав, що все бігом-бігом. Я розумію дітей, що у них планів ще більше ніж у мене. І те хочуть, і відпочити хочуть, і десь щось пізнати хочуть, і на роботу треба”, — каже чоловік.
Валерій Степанчук показує журналістам, де раніше в селі були хати, які тепер покинуті або знесені
Роботи в Цвітянці немає. За офіційними даними обласного Центру зайнятості, серед безробітних в Житомирській області 54% — жителі сіл. Заступник Міністра регіонального розвитку та будівництва України у 2008-2010 роках Анатолій Ткачук говорить, що брак робочих місць спонукає молодь покидати села, зменшуючи шанси створити нові сім’ї, які тим самим підтримали б життя в селі.
“Якщо в селі було 20 молодих дівчат і 20 хлопців, вони між собою могли одружитися. Хтось міг виїхати, але могли між собою познайомитися, одружитися, створити сім’ю й залишитися. Коли у вас залишається 2 дівчини й 3 хлопці, шансів, що вони між собою одружаться, практично немає, тому що дуже мале коло спілкування. Тому вони точно виїдуть із села”, — зазначив Анатолій Ткачук.
Анатолій Ткачук розповідає, що потрібно зробити, щоб села не вимирали
Для збереження сільського населення потрібно розробити класифікацію сіл.
“Треба розробити програму сільських територій, причому для різних типів сільських територій вона різна. Тому що приміські сільські території, де є багато дітей, мають мало шкіл. Там треба будувати ці школи. Віддалені сільські території, де мало дітей, — тут треба думати про інший спосіб навчання і довезення цих дітей до місць, де вони можуть отримати навчання. Державна стратегія регіонального розвитку 2027 мала б це все зробити”, — сказав Анатолій Ткачук.
Автобусна зупинка у селі Цвітянка, на якій поступово обвалюється плитка
Один із нині вже звичних пейзажів із покинутими і розваленими будівлями у вимираючому селі Цвітянка
