74-річна майстриня Валентина Шпиньова з села Різня Малинської громади на Житомирщині вишиває рушники, сорочки, постільну білизну та серветки. Частину робіт майстриня передає на благодійні ярмарки для підтримки військових в Україні та за кордоном.
Валентина Шпиньова вишиває з сьомого класу. Суспільному розповіла, що у родині цим рукоділлям займалися всі жінки.
“Мати моя вишивала, старша сестра вишивала, тітки вишивали, і я, і менша сестра теж. Я роблю вишивку так, щоб з обох боків було однаково, без вузликів, щоб нитки не теліпалися”, — сказала Валентина Шпиньова.
Валентина Шпиньова. Село Різня, Малинська громада, Житомирщина, 21 грудня 2025 року. Суспільне Житомир/Антоніна Глущенко
Птахи — один із головних мотивів у вишитих роботах Валентини Шпиньової. Село Різня, Малинська громада, Житомирщина. 21 грудня 2025 року. Суспільне Житомир/Антоніна Глущенко
За словами майстрині, у її творчому доробку — рушники, сорочки, постільна білизна та серветки. Основні мотиви її робіт — квіти й птахи, виконані в яскравих кольорах. За життя вона створила 57 рушників. Перший вишила ще школяркою.
“Перший рушник я вишила у сьомому класі — з дзвіночками. Тоді були різні картинки: їжачки, ляльки. Що намалювала, те й вишивала. Я сама малюю рушники, картини, візерунки на сукні та сорочки”, — розказала Валентина.
Роботи Валентини Шпиньової, село Різня, Малинська громада, Житомирщина, 22 грудня 2025 року. Суспільне Житомир/Анжеліка Нестерчук
Квіткові мотиви у вишивці Валентини Шпиньової. Село Різня, Малинська громада, Житомирщина. 21 грудня 2025 року. Суспільне Житомир/Антоніна Глущенко
Світлина майстрині поряд з вишитими рушниками. Малинська громада, Житомирщина. 21 грудня 2025 року. Суспільне Житомир/Антоніна Глущенко
Свої роботи Валентина Шпиньова вишиває гладдю. Усі візерунки створює власноруч, без готових схем.
“Можу і хрестиком вишивати, але більше вишиваю гладдю. Усі мої вироби — рушники, сорочки, простирадла, наволочки — вишиті гладдю. Зараз мало хто вишиває цією технікою. Переважно вишивають хрестиком або бісером, а гладь — це поліська гладь, і вона поступово відходить. Хочу навчити своїх онуків, у мене їх 14, щоб не зникла наша поліська традиція”, — сказала вишивальниця.
Сорочки вишиті Валентиною Шпиньовою, село Різня, Малинська громада, Житомирщина, 22 грудня 2025 року. Суспільне Житомир/Анжеліка Нестерчук
Подушки з вишитими дитячими ілюстративними образами. Село Різня, Малинська громада, Житомирщина. 21 грудня 2025 року. Суспільне Житомир/Антоніна Глущенко
Зі слів Валентини, найбільше робіт вона створила після виходу на пенсію — у 50 років. До цього понад 20 років працювала дояркою на місцевій фермі.
“Пішла на пенсію — і тоді почалося вишивання. Вишиваю щодня і зараз. Хоч і старенька вже, і очі болять, але хоч один листочок чи одну квіточку за вечір вишию. Коли вишиваєш, ніби легше живеться і світліше на душі”, — розказала Валентина Шпиньова.
Валентина Шпиньова, село Різня, Малинська громада, Житомирщина, 22 грудня 2025 року. Суспільне Житомир/Анжеліка Нестерчук
Рушник, над яким майстриня працює зараз. Малинська громада, Житомирщина. 21 грудня 2025 року. Суспільне Житомир/Антоніна Глущенко
Майстриня розповіла, що вишиває для себе, рідних та на замовлення. Частину рушників вона передала на благодійні ярмарки, а гроші від продажу виробів спрямовує на потреби Збройних сил України. Її роботи зберігаються не лише в Україні, а й за кордоном.
“Продала всього два рушники з 57. Решту на ЗСУ — на ярмарки. Були ярмарки в Чехії, Польщі, Бельгії, Канаді — скрізь давала по 10–12 рушників, щоб продавали і передавали гроші на ЗСУ, волонтерам. У мене два сини на фронті, у гарячих точках”, — сказала вишивальниця.
Рушники вишиті Валентиною Шпиньовою, село Різня, Малинська громада, Житомирщина, 22 грудня 2025 року. Суспільне Житомир/Анжеліка Нестерчук
До повномасштабного вторгнення авторські роботи Валентини Шпиньової були представлені в Українському центрі народної культури “Музей Івана Гончара” у Києві.
Робота Валентини Шпиньової, село Різня, Малинська громада
