У березні 1984 року в житомирській пресі з’явилася замітка про відкриття оригінального закладу до 1100-річчя Житомира. Йшлося про «Кафе-Башню», яке планували розмістити у старовинній водонапірній вежі, спеціально переобладнаній під заклад громадського харчування.
За задумом, столики для відвідувачів мали розташовуватися у три яруси, а замовлення подавали б на будь-який «поверх» сорокаметрової вежі за допомогою спеціального ліфта. Проєкт був сміливим і для свого часу — унікальним не лише для Житомира.
З роками «Кафе-Башня» стало частиною міських спогадів. У коментарях житомиряни згадують деталі, які не знайдеш у жодному архіві.
«Два верхніх поверхи прикрашали картини мого батька, художника Володимира Кобилінського», — згадує Ярина Кобилінська.
«Ми водили туди молодих спеціалістів з Узбекистану. Обіцяли ще приїхати з динями, але не встигли — СРСР розпався», — пише Людмила Шиленко.
«На третьому поверсі подавали м’ясо по-мисливськи — дуже смачно», — ділиться Ігор Микитюк.
«А олів’є в бокалах з яблуком! І Адамовна на барі… Це було щось», — додає Андрій Комков.
Були й побутові нюанси, які згадують із посмішкою: наприклад, туалет знаходився лише на першому поверсі.
Цікаво, що проєкт переобладнання водонапірної вежі був навіть дипломною роботою студента-архітектора житомирського будівельного технікуму — про це згадують колишні студенти.
