Директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко заявив:
«В Україні немає грошей на відновлення обладнання, бо в нас дуже низькі тарифи на електроенергію для населення».
Це твердження виглядає логічно лише для тих, хто не розуміє, як в Україні влаштована енергетика. Насправді воно є або професійною маніпуляцією, або свідомою підміною понять.
Українські споживачі не розбивали трансформатори, не руйнували підстанції і не знищували мережі. Це зробили російські ракети і дрони.
І перекладати відповідальність за ці руйнування на населення — це не економіка, це цинізм.
—
Кому належить зруйноване обладнання
Давайте назвемо речі своїми іменами.
1. Якщо це ДТЕК
ДТЕК — приватна компанія з мільярдними оборотами і власними банками та фінансовими структурами.
Якщо знищене їхнє обладнання — вони:
беруть кредити у власних банках,
залучають фінансування в європейських фінансових установах,
використовують страхові механізми,
інвестують власний прибуток.
Так працює бізнес у всьому світі.
Споживачі не повинні фінансувати воєнні ризики приватної корпорації.
—
2. Якщо це Укренерго
Укренерго — державна компанія.
Її власник — держава Україна.
Укренерго має право:
залучати кредити під державні гарантії,
отримувати фінансування від ЄБРР, Світового банку, ЄІБ,
отримувати допомогу від партнерів.
І саме це вже відбувається. Мільярди євро заходять в енергетику через міжнародні програми.
Тарифи населення тут взагалі ні до чого.
—
3. Якщо це обленерго
Обленерго — це або приватні монополії, або напівприватні структури з надприбутками.
Вони:
роками сидять на гарантованих тарифах,
не мають конкуренції,
отримують стабільні грошові потоки.
Це один із найбільш захищених бізнесів у країні.
І коли їм кажуть, що «грошей немає», це означає лише одне — вони не хочуть платити зі свого прибутку.
—
Тарифи для населення не відновлюють електромережі
Тариф для населення — це:
оплата виробництва електроенергії,
частково — транспортування,
частково — податки.
Але він не є фондом воєнного відновлення.
Війна — це форс-мажор.
Збитки від війни:
покриваються державою,
фінансуються кредитами,
компенсуються допомогою партнерів,
і в майбутньому — репараціями агресора.
Перекладати це на платіжку пенсіонера чи родини — це не ринок, це грабунок.
—
Навіщо просувають міф про “низькі тарифи”
Бо це зручно.
Набагато простіше сказати:
“Ви мало платите”
ніж сказати:
“Ми не хочемо зменшувати прибутки монополій”,
“Ми не хочемо чіпати фінансові потоки енергокомпаній”,
“Ми не хочемо ламати корупційні схеми”.
Тому й вигадують казку про «дешеве світло».
—
Висновок
Українці не зобов’язані фінансувати війну вдруге — через свої тарифи.
Вони вже платять податками, інфляцією, втратами і зруйнованими домівками.
Зруйновану енергетику мають відновлювати:
власники енергокомпаній,
держава,
міжнародні фінансові інституції.
А не бабуся з платіжкою за світло.
Олег Попенко
