Історія з реконструкцією Житомирського лялькового театру дедалі більше нагадує приклад того, як гучні державні програми розбиваються об реальність. У 2021 році будівлю урочисто включили до президентської ініціативи «Велика реставрація», пообіцявши оновлений фасад, комфортні умови для роботи й сучасний простір для дітей.
Тоді ж провели тендер майже на 60 мільйонів гривень і визначили підрядника. В офіційних повідомленнях звучали правильні слова про турботу про культуру, збереження спадщини та розвиток дитячого мистецтва. На початку 2022 року чиновники звітували: роботи тривають, проєкт рухається за планом, а театр невдовзі отримає нове життя.
Та цього не сталося.
Фактично реконструкція зупинилася, не дійшовши й до середини. За цей час підряднику встигли заплатити близько 5 мільйонів гривень бюджетних коштів. За курсом того часу це була суттєва сума, яка сьогодні, з урахуванням інфляції, тягне вже на приблизно 8 мільйонів. Результат — мінімальний.
Всередині будівлі холодно. Взимку температура змушує рятуватися обігрівачами, а подекуди це й узагалі неможливо. Стіни вкриті слідами вологи, грибком і цвіллю. Під час вистав вода може капати просто зі стелі — дах давно перестав виконувати свою функцію. Актори підставляють відра, щоб хоч якось урятувати сцену.
Вікна, які мали зберігати тепло, стали ще однією проблемою. Через порушення технології монтажу вони пропускають холод, тому їх закривають декораціями не з художнього задуму, а від безвиході.
У таких умовах працює весь колектив театру. І в таких умовах сюди приходять діти — ті самі, заради яких, за словами чиновників, і запускали реконструкцію. На фасаді ж досі висить великий банер із гаслом президентської програми. Контраст між написаним і побаченим усередині вражає.
За чотири роки після старту проєкту так і не пролунало чітких відповідей: чому роботи зупинилися, куди поділися решта коштів, хто відповідальний за теперішній стан будівлі і коли театр перестане виживати, а почне нормально функціонувати.
Обласна військова адміністрація уникає конкретики, обмежуючись загальними фразами. Але мовчання в цій ситуації виглядає як зневага — до культури, до історичної спадщини і, передусім, до дітей. Бо коли в центрі обласного міста роками стоїть напіввідремонтований дитячий театр із холодом і цвіллю, це вже питання не ресурсів і не війни. Це питання пріоритетів.
Фоторепортаж ізсередини будівлі лише підсилює це відчуття. Порушення технологій під час заміни вікон, відсутність герметизації, неякісні матеріали. Просідання даху через гнилі несучі балки, зруйнований утеплювач, сліди іржі та відсутній або пошкоджений водовідвід. Утеплення фасаду без гідроізоляції, тотальне ураження матеріалів цвіллю і проникнення вологи всередину стін. І сцена, на яку під час вистав капає вода.
