Пів століття безперервної традиції: у селі Івановичі Пулинської громади на Житомирщині школа вже 50 років поспіль збирає своїх випускників. Аби не розривати зв’язок поколінь через пандемію та повномасштабну війну, цю унікальну зустріч перенесли в онлайн. Як один шкільний дзвінок продовжує об’єднувати сотні людей з різних куточків світу — розповідає Житомир-Онлайн.
Школу можна закінчити. Але піти з неї назавжди — неможливо.
Минають роки. Люди змінюють міста, професії, іноді навіть країни. Хтось стає лікарем, хтось фермером, хтось військовим або вчителем. Але варто лише знову ступити на шкільне подвір’я — і час ніби повертається назад.
Саме так уже майже пів століття відбувається у невеликому селі Івановичі Пулинської громади на Житомирщині. Ще у 1976 році в Івановицькій школі започаткували особливу традицію — зустріч випускників минулих літ. І відтоді в останню суботу лютого школа знову чекає своїх дітей.
Не має значення, скільки часу минуло після випуску:
10 років…
20…
30…
40…
навіть 50 або 60 років.
У цей день у школу повертаються ті, хто колись сидів за цими партами. Хтось заходить впевнено, а хтось — тихо, ніби знову першокласник. І раптом починається те, що неможливо зіграти або придумати.
— «Ти пам’ятаєш наш клас?»
— «А пам’ятаєш нашу вчительку?»
— «Невже це справді ти?!»
Сміх. Обійми. Спогади.
Святкова зала ледве вміщує всіх охочих. На великому екрані змінюються фотографії різних років — десятки класів, сотні облич. І кожне фото — це ціла історія життя. Бо праця вчителя ніколи не зникає без сліду. Вона продовжується у людях. У всіх, хто колись писав перші букви в зошитах Івановицької школи.
Кожен пам’ятає: перший дзвінок, першу вчительку, першу написану букву, першу перемогу і навіть першу помилку.
Є у цій зустрічі і особлива хвилина. На екрані з’являються фотографії вчителів, яких уже немає поруч. У залі стає тихо. Горять свічки. Лунає тиха мелодія.
І тоді особливо відчуваєш просту істину: вчителі ніколи не йдуть із нашого життя.
Найбільша гордість школи — її випускники. Саме вони є головними героями цієї зустрічі. Бо час іде.
А школа чекає. І вже майже 50 років Івановицький ліцей Пулинської громади робить просту, але дуже важливу справу — збирає людей, яких колись об’єднав один дзвінок на урок.
Можна змінити місто. Можна змінити роботу. Можна прожити ціле життя. Але у кожного є місце, де він назавжди залишається учнем. І для сотень людей таким місцем є Івановицька школа на Житомирщині.
КОЛИ ПАНДЕМІЯ І ВІЙНА ЗМІНИЛИ СВІТ — ТРАДИЦІЯ НЕ ЗНИКЛА
Останні роки стали випробуванням для всіх. Спочатку світ зупинила пандемія коронавірусу. А згодом Україна пережила повномасштабне вторгнення росії.
Здавалося б, давня шкільна традиція могла перерватися. Але цього не сталося.
Починаючи з 2021 року, зустрічі випускників Івановицької школи перейшли у онлайн-формат.
І навіть через екрани комп’ютерів люди знову знаходили одне одного.
У 2026 році на онлайн-зустріч запрошуються випуски:
1966 — 60 років після школи
1976 — 50 років
1986 — 40 років
1996 — 30 років
2006 — 20 років
2016 — 10 років
І варто лише побачити старе фото — як пам’ять повертає у той клас, до тієї парти, у ті безтурботні роки. Бо школа — це більше, ніж будівля. Це частина життя людини.
ЯК МУЗЕЙ ІСТОРІЇ СЕЛА ОБ’ЄДНАВ СОТНІ ВИПУСКНИКІВ
У 2022 році керівник Музею історії села Івановичі створив у Facebook спільноту «Випускники Івановицької школи». І вона дуже швидко перетворилася на місце, де знову зустрічаються однокласники.
Ось уже п’ять років поспіль тут реалізується онлайн-проєкт «ЗУСТРІЧ ВИПУСКНИКІВ 2026».
Що чекає на учасників цієї подорожі у часі?
• рідкісні архівні фотографії школи
• історії з життя класів
• спогади про вчителів, які формували покоління
• теплі онлайн-зустрічі однокласників
І для багатьох це справжнє відкриття. Бо інколи достатньо одного фото, щоб впізнати себе, свого друга або навіть цілий клас. Школа — це не тільки будівля. Це люди і їхні історії.
А значить — це історія всього села Івановичі.
Кожен випускник може приєднатися до спільноти, знайти своїх однокласників і запросити їх до групи.
І дуже можливо, що саме сьогодні хтось знайде там людей, яких не бачив 20, 30 або навіть 50 років.
Приєднатися до спільноти можна тут:
https://www.facebook.com/share/g/1CAEZrS4qc/
ДЕНЬ, ЯКИЙ НЕ СТИРАЄТЬСЯ З ПАМ’ЯТІ
Остання субота лютого завжди була особливим днем для Івановицької школи. Саме тоді сюди поверталися випускники різних років — через 10, 20, 30, 40, 50 і навіть 60 років після останнього дзвінка.
Тут знову знаходили одне одного друзі. Тут оживали шкільні історії. І на кілька годин усі ставали просто учнями — без років, посад і відстаней. Останні роки змінили наші традиції.
Спочатку пандемія. Потім війна. І зустрічі стали онлайн. Але головне не змінилося.
Ми є. Ми пам’ятаємо. Ми разом.
І я впевнений: після Перемоги України двері Івановицької школи знову відкриються для великої зустрічі.
І тоді хтось скаже ті самі прості слова, які тут звучать уже пів століття:
— Ну що, зустрілись?
А поки пропонуємо переглянути відео зустрічі випускників 2026 року.
Можливо, у ньому ви впізнаєте себе, своїх друзів або вчителів. Бо школа — це не лише стіни.
Це люди, які назавжди залишаються частиною нашого життя.
Вячеслав Пишнюк – керівник музею Івановицького ліцею
