Ігумен Іоанн і схимонахиня Рафаїла: історія духовного учня в Житомирі

На архівному фото молодий бородатий священник підтримує тендітну жінку в окулярах і світлій хустці. Це ігумен Іоанн та схимонахиня Рафаїла — засновниця Свято-Анастасіївського монастиря в Житомирі. За цим кадром стоїть маловідома історія випускника факультету іноземних мов, якому радили аспірантуру, але зустріч із матушкою повністю змінила його життя.

Іоанна називали 34-річним ігуменом та духовним вихованцем Рафаїли.

До монастиря Іоанн успішно закінчив факультет іноземних мов, захоплювався німецькою філологією та читав класиків мовою оригіналу.

Вірші німецького класика й одна несподівана відповідь

Іоанн згадував, що під час однієї з перших зустрічей захоплено читав Рафаїлі вірші когось із німецьких авторів. Зі схимонахинею, за його словами, можна було розмовляти на найрізноманітніші теми.

«Прекрасні вірші. Але на митарствах вони тобі не знадобляться», — відповіла Рафаїла.

Митарствами в православній традиції називають духовні випробування душі після смерті. Сам Іоанн сприйняв слова матушки не просто як жартівливу репліку. Він розповідав, що поступово втратив колишнє захоплення академічною спеціальністю, натомість почав дедалі глибше цікавитися церковним життям.

За його спогадами, Рафаїла стала для нього духовною наставницею без формальних домовленостей — через бесіди, спільну молитву та щоденне спілкування. Згодом Іоанн пов’язав своє життя з монашеством і служінням у створеній нею обителі.

«Це мої руки, це мої ноги»

Ніна Чернецька, яка пізніше прийняла чернецтво з іменем Серафима, а велику схиму — з іменем Рафаїла, від дев’ятирічного віку не могла самостійно пересуватися. Останніми роками стан її здоров’я значно погіршився.

Іоанн фактично став для неї постійним помічником. Він носив матушку на руках, виносив на прогулянки, доправляв до храму на богослужіння, супроводжував у паломницьких поїздках та під час лікування в Криму.

«Це мої руки, це мої ноги», — так Рафаїла говорила про свого духовного учня.

Їхній спільний образ настільки запам’ятався сучасникам, що скульптори Олексій Вєтшев і Дмитро Тугаринов створили невелику бронзову композицію: Іоанн тримає Рафаїлу на руках у Ялті приблизно за пів року до її смерті. Кажуть, що скульптура зберігалася в келії матушки.

На одному зі знімків, які раніше публікувала Субота Онлайн, молодий священник дбайливо притримує Рафаїлу біля себе. Інше архівне фото показує їх під час поїздки до Криму. Це не постановочні церковні портрети, а кадри повсякденного піклування про людину, яка не могла самостійно навіть змінити положення тіла.

Іоанн залишався поруч до останніх днів

У грудні 2005 року Рафаїлу госпіталізували до київського Інституту хірургії та трансплантології імені Олександра Шалімова. Їй провели складну операцію, після якої стан спочатку стабілізувався, однак згодом виникла внутрішня кровотеча.

За спогадами очевидців, Іоанн кілька діб майже не відходив від неї. Схимонахиня Рафаїла померла 16 грудня 2005 року. Її поховали на території заснованого нею Свято-Анастасіївського монастиря в Житомирі.

Після смерті наставниці Іоанн звертався до тодішнього митрополита Володимира по благословення на видання книги про Рафаїлу. Разом із сестрами монастиря він також записував спогади людей і свідчення вірян про допомогу, яку вони пов’язували з молитвами біля її могили.

Подальша доля отця Іоанна після смерті Рафаїли залишається маловідомою. У відкритих джерелах не вдалося знайти докладних відомостей про його світське ім’я, прізвище та подальше служіння. В історії Свято-Анастасіївського монастиря він передусім залишився як відданий духовний учень матушки, який був поруч із нею до останніх днів.