П’ять або навіть шість метрів тканини — і все це один рушник. На Житомирському Поліссі такі довгі й вузькі вироби називали «завесками», «завісками» або «набожниками». І потрібні вони були зовсім не для того, щоб витирати руки: одним таким рушником могли оздобити всі ікони на стіні.
Академічні дослідження традиційного ткацтва фіксують «завіски» на Київському та Житомирському Поліссі наприкінці ХІХ — у першій чверті ХХ століття. На Житомирщині вони мали приблизно 25–30 сантиметрів завширшки, зате сягали 5–6 метрів завдовжки. Про це йдеться у виданні Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України про українське декоративне мистецтво.
Навіщо рушнику шість метрів
Секрет довжини пояснюється його місцем у хаті. «Завіска» належала до тієї групи рушників, які називали також божниками або набожниками: ними прикрашали домашні ікони.
На Житомирському Поліссі довгий рушник міг охоплювати не один образ, а весь ряд ікон на стіні. Звідси й зовсім інші пропорції, ніж у звичайного побутового рушника.
Для порівняння: дослідники описують поліські рушники-«утиральники» завдовжки приблизно до двох метрів. «Завіска» могла бути утричі довшою.
У музеї зберігся рушник із Народичів довжиною 526 сантиметрів
Це не лише етнографічний опис. У колекції Музею Івана Гончара зберігається реальний тканий рушник-завіска з Народичів, створений у другій половині ХІХ століття.
Його розмір — 526 × 27 сантиметрів. Тобто понад п’ять метрів довжини при ширині лише трохи більше чверті метра.
Рушник витканий із лляних та бавовняних ниток білим, червоним і чорним кольорами. Музей описує кілька технік: полотняне, перебірне та закладне ткання. На полотні чергуються смуги різної ширини з ромбами, трикутниками, овальними елементами й восьмикінцевими зірками.
Сам музейний предмет має назву «у козаки».
«Мотилі», «пальці», «кулаки» і «сікачі»
Особливо виразними дослідники називають саме овруцькі та народицькі «завіски». Їх прикрашали кількома великими орнаментальними смугами, а місцеві назви візерунків сьогодні звучать майже як окрема поліська мова.
Етнологиня Ольга Мойсюк у дослідженні «Домінантні мотиви в народному ткацтві Житомирського Полісся» наводить цілий ряд назв, які пам’ятали майстрині:
- «пальці»;
- «кулаки»;
- «мотилі»;
- «сікачі»;
- «човни»;
- «вілочки»;
- «рачки»;
- «рожі»;
- «кривулі»;
- «маковики»;
- «оса»;
- «козак»;
- «вітряки»;
- «хрестик».
Причому одна й та сама геометрична форма в різних селах могла мати свою назву або власне трактування.
А де на рушнику «козак»?
Деякі назви можна буквально впізнати у візерунку. Мойсюк описує мотив «козак» або «в козака» як стилізовану чоловічу постать, утворену біля верхнього кута ромба. Руки такої фігури ніби спираються в боки.
Зустрічалися і жіночі антропоморфні образи — так звані «берегині», які тримають у руках квіти.
Поряд могли з’являтися зірки, сонця та хрести — дослідниця називає їх серед «небесних» мотивів.
Схожа любов поліщуків до ромбів, розеток, ламаних ліній та восьмикутних зірок проявлялася не лише у ткацтві. Житомир Онлайн раніше розповідав про характерні орнаменти традиційної вишивки Житомирщини.
Чи можна «прочитати» кожен ромб
Тут варто бути обережними з популярними таблицями на кшталт «цей знак означає лише те, а цей — лише це».
Дослідження поліського ткацтва показують значно складнішу картину. Орнаменти змінювалися, назви відрізнялися від села до села, а давні символи з часом поєднувалися з християнськими уявленнями.
Наприклад, хрест мав кілька шарів трактування, а після поширення християнства набув очевидного релігійного змісту. В орнаментах Житомирського Полісся зберігалися також кола, розетки, восьмикутні зірки, косі хрести та інші мотиви, пов’язані із давньою солярною символікою.
Тому поліський рушник краще сприймати не як ребус із готовим ключем, а як тканину, в якій нашаровувалися місцеві назви, родинна традиція, вірування і майстерність конкретної ткалі.
І це був не єдиний п’ятиметровий текстиль у поліській хаті
Цікаво, що любов до дуже довгих полотен на Поліссі не обмежувалася рушниками. Житомир Онлайн розповідав і про поліську хустину-намітку, яка могла сягати п’яти метрів завдовжки. Нею складним способом обвивали голову, залишаючи частину полотна спадати на спину.
А рушник-завіска мав зовсім інше призначення — залишався частиною сакрального простору хати.
Один із таких предметів, витканий у Народичах понад століття тому, дійшов до наших днів. Його 526 сантиметрів добре показують: розповіді про п’яти- і шестиметрові поліські рушники — це не перебільшення, а реальна місцева традиція.
