«З інсультом просидів з 10-ї до 18-ї». Після нашої історії про смерть пацієнта житомирської лікарні №1 читачі почали ділитися власним досвідом — і дуже швидко розмова вийшла далеко за межі одного медзакладу. Люди пишуть про години очікування, незрозумілу маршрутизацію, падіння пацієнтів, грубість персоналу, проблеми з доступністю, а в окремих коментарях — навіть про алкоголь під час роботи медиків.
3 жовтня Житомир Онлайн опублікував розповідь доньки чоловіка, якого 26 вересня доставили до лікарні №1 із високим тиском, порушенням мовлення та слабкістю руки. За словами жінки, у приймальному відділенні було втрачено дорогоцінний час, а через два дні її батько помер.
Після публікації під матеріалом почали з’являтися десятки реакцій. Частина людей згадувала саме лікарню №1. Але інші розповідали про лікарню №2 ім. В. П. Павлусенка, обласну лікарню та інші медзаклади.
«З інсультом просидів з 10-ї до 18-ї»
Один із найкоротших коментарів виявився й одним із найсильніших:
«З інсультом просидів з 10 години до 18 години в приймальному відділенні».
Інший житомирянин розповів про госпіталізацію матері після інсульту. За його словами, від моменту, коли швидка привезла її до лікарні, до МРТ та появи лікаря минуло понад три години.
Цей же чоловік описав ще одну ситуацію: вночі його мати впала з ліжка і отримала гематому на обличчі. Автор коментаря наголосив, що пацієнти після інсульту можуть бути дезорієнтованими, не усвідомлювати свій стан і намагатися самостійно вставати.
Окремо він поскаржився на доступ до ліфта. За його словами, відділення розташоване на верхніх поверхах, а ліфтом переважно користується персонал і важкі пацієнти. Для людей із гіпертонією чи іншими серцево-судинними проблемами кілька підйомів сходами на день можуть бути серйозним навантаженням.
«Три години вирішували, куди покласти»
Схожі історії люди описують і щодо інших лікарень Житомира.
Одна з читачок написала про лікарню №2: за її словами, близько трьох годин у приймальному відділенні вирішували, до якого відділення госпіталізувати пацієнта.
Інша жінка згадала випадок більш ніж десятирічної давнини: із переломом ноги та розірваними сухожиллями вона, за її словами, майже шість годин чекала травматолога.
Ще одна житомирянка розповіла про госпіталізацію матері до обласної лікарні у 2018 році. Невролог, за її словами, призначив МРТ і КТ та наполягав на негайній госпіталізації в інтенсивну терапію. Але після його відходу родині нібито довелося чекати ще близько трьох годин, доки пацієнтку забрали у відділення.
Є й інші схожі спогади: про тривале оформлення документів, очікування рішення лікаря, невизначеність із тим, куди саме мають покласти хворого.
Алкоголь під час роботи: у коментарях пролунали й такі звинувачення
Найсерйозніші заяви стосувалися вже не швидкості допомоги, а поведінки окремих медиків.
У кількох коментарях люди стверджували, що їм відомо про випадки вживання алкоголю медичними працівниками під час роботи. Одна з користувачок написала про «в робочий час алкоголь», інша заявила, що керівництво нібито також знає про такі випадки, але на них не реагує.
Однак сама поява таких тверджень у великій дискусії про лікарні показує ще одну проблему — рівень недовіри частини пацієнтів до системи та переконання, що навіть серйозні порушення можуть залишатися без наслідків.
Не лише алкоголь: що повторюється в десятках історій
Якщо прибрати емоційні формулювання і залишити лише те, що люди описують як власний досвід, повторюється кілька проблем:
- довге очікування у приймальному відділенні до огляду, діагностики або госпіталізації;
- незрозуміла маршрутизація — люди не знають, хто ухвалює рішення і чому пацієнт чекає;
- втрата часу під час оформлення документів у ситуаціях, які родичі сприймають як невідкладні;
- брак комунікації — родина не розуміє, що відбувається з пацієнтом і що буде далі;
- безпека важких та дезорієнтованих пацієнтів — зокрема ризик падіння з ліжка;
- фізична доступність — ліфти, сходи, можливість супроводу;
- ставлення персоналу — від щирої допомоги до відчуття байдужості та грубості;
- звинувачення у вживанні алкоголю під час роботи, які потребують окремої перевірки.
І це вже не історія однієї лікарні
Найважливіше у цій дискусії — географія скарг. Люди згадують не лише лікарню №1.
У коментарях звучать лікарня №2 на Богунії, обласна лікарня та інші медзаклади. Частина описаних випадків сталася багато років тому, частина — зовсім недавно.
Але коли різні люди, які не пов’язані між собою, роками описують схожі речі — довге очікування, незрозумілу маршрутизацію, нестачу інформації, проблеми з доступністю та різке ставлення персоналу — питання вже стає не лише персональним, а системним.
Є й протилежні історії
При цьому в дискусії були не лише негативні відгуки.
Одна житомирянка розповіла про госпіталізацію своєї матері з інсультом і написала, що лікарка, навпаки, намагалася зробити все, аби вкластися у необхідний часовий проміжок для надання допомоги. І, за словами жінки, це вдалося.
Вона ж зазначила, що навіть у межах одного закладу можна зіткнутися з абсолютно різним ставленням: від працівників, які грубо відповідають пацієнтам і родичам, до медсестер, які помічають проблему й допомагають значно більше, ніж від них очікують.
Це важлива деталь. Дискусія не зводиться до формули «всі лікарі погані». Навпаки, коментарі показують, наскільки сильно результат взаємодії пацієнта з лікарнею іноді залежить від конкретної зміни, конкретного лікаря чи медсестри.
Але саме це і породжує головне питання: чи повинна якість невідкладної допомоги залежати від того, на кого саме пацієнт потрапив у цей день?
При інсульті час особливо важливий
Найбільш тривожними виглядають історії, де люди згадують інсульт або підозру на нього.
При гострому мозковому інсульті критично важливими є швидка діагностика та визначення подальшої тактики лікування. Для певних пацієнтів з ішемічним інсультом тромболітична терапія може застосовуватися у визначеному часовому вікні після появи симптомів, але рішення про неї приймають лише після необхідних обстежень та оцінки протипоказань.
Житомир Онлайн раніше показував, як організована допомога пацієнтам в Інсультному центрі лікарні №2 ім. В. П. Павлусенка: там цілодобово проводять нейровізуалізацію та визначають подальшу тактику лікування залежно від типу інсульту.
Після десятків коментарів питань стало ще більше
Публічна дискусія залишає кілька питань уже не до окремої сім’ї, а до організації медичної допомоги у місті:
- скільки часу реально минає від приїзду пацієнта з підозрою на інсульт до огляду і КТ або МРТ;
- хто відповідає за хворого, поки триває оформлення і маршрутизація;
- як у відділеннях захищають дезорієнтованих пацієнтів від падінь;
- чи доступні ліфти та інша інфраструктура людям із серцево-судинними хворобами та обмеженою мобільністю;
- як керівництво реагує на скарги щодо поведінки медперсоналу;
- і окремо — чи перевіряються заяви про можливе вживання алкоголю працівниками під час чергувань.
Одна історія про смерть пацієнта лікарні №1 стала поштовхом до значно ширшої розмови. І тепер вона вже не лише про один випадок 26 вересня.
Вона про те, чи може житомирянин у критичний момент бути впевненим, що його не залишать годинами чекати, пояснять, що відбувається, забезпечать безпеку — і що серйозна скарга не закінчиться лише черговим коментарем у Facebook.
