Овруччина з глибоким болем і невимовним сумом зустріла страшну звістку — на фронті, під час виконання бойового завдання, загинув мужній Воїн, справжній патріот України, наш земляк Барановський Андрій Юрійович, 11 грудня 1993 року народження, житель села Заськи.
Ще одне молоде життя обірвала війна. Ще одна родина огорнута невимовним горем. Ще одне материнське серце розривається від болю, а батьківська оселя, де завжди чекали, любили й вірили, сповнюється тишею, яку вже ніколи не зможе розвіяти рідний голос сина…
Андрій зростав у хорошій, працьовитій родині. Був щирим, добрим, роботящим, завжди усміхненим. Умів підтримати словом, прийти на допомогу, не залишитися осторонь чужої біди. Таким його знали рідні, друзі, односельці. Таким він залишиться в пам’яті всіх, кому пощастило знати його, — відкритим душею, щедрим на добро, справжнім у своїх почуттях і вчинках.
Навчався Андрій в Овруцькому ліцеї імені Андрія Малишка, який закінчив у 2010 році. Саме тут минали його шкільні роки, формувався характер, міцніли життєві цінності та народжувалися мрії про майбутнє. Після закінчення школи він вступив до Державного університету «Житомирська політехніка», який закінчив із відзнакою. Не зупиняючись на досягнутому, Андрій продовжив навчання в аспірантурі, де провів ще три роки, поглиблюючи свої знання.
Згодом працював на одному з підприємств Житомира. Будував плани, працював, розвивався, прагнув досягати більшого. У нього було своє бачення майбутнього, свої задуми й мрії, які він мав утілити в життя. Попереду чекало так багато — років праці, нових звершень, родинного тепла, звичайного людського щастя. Та війна жорстоко втрутилася в його долю.
Коли Україна потребувала мужніх і відданих своїй землі людей, Андрій став на її захист. За покликом серця обрав шлях воїна — шлях відповідальності, відваги й жертовності.
З квітня 2022 року він проходив службу в Національній гвардії України, а з березня 2025 року захищав Батьківщину у складі Збройних Сил України, виконував бойові завдання в найгарячіших точках фронту, дивився в обличчя небезпеці там, де щодня вирішується доля людських життів. Він знав ціну війни, знав, що таке фронтові будні, тривога за побратимів і відповідальність за тих, хто поруч.
Його любов до Батьківщини виявилася надто сильною. Бо був саме таким — порядним, мужнім, небайдужим. Людиною, для якої слова про любов до України були не просто словами, а життєвим переконанням, за яким стояли вчинки.
І сьогодні серце стискається від болю й гіркого усвідомлення: яку страшну ціну заплатив Андрій Юрійович за нашу свободу… Він віддав найдорожче — власне життя.
Війна забрала його в батьків, у брата Вадима, у рідних і близьких, у рідного села, де на нього чекали, де його любили й де кожен куточок тепер нагадуватиме про нього. Забрала майбутнє, у якому мали бути щасливі родинні зустрічі, плани, мрії, прості людські радощі. Забрала усмішку, яка зігрівала серця, і голос, який рідні більше не почують…
Але не зможе забрати пам’ять. Не зможе стерти вдячність за його мужність і любов до України. Не зможе перекреслити все добро, яке він залишив після себе.
Овруцький міський голова Іван Коруд, колектив міської ради та вся Овруцька громада висловлюють найщиріші співчуття батькам Героя — Юрію Михайловичу та Антоніні Петрівні, брату Вадиму Юрійовичу, усім рідним, близьким, друзям і односельцям Андрія.
Розділяємо ваш невимовний біль. Схиляємо голови в глибокій скорботі.
Андрію, ти назавжди залишишся сином своєї землі, Воїном, який не відвернувся від біди своєї країни, Людиною, яка мала добре серце й віддала життя за Україну.
Твої односельці пам’ятатимуть тебе. Твоя громада схилятиме голову перед твоєю мужністю. А твої батьки завжди нестимуть у серці любов до сина, якою не здатна здолати навіть смерть.
Нехай Господь дасть сили твоїй родині пережити цю непоправну втрату, огорне батьків Своєю милістю, почує материнську молитву та береже твого брата Барановського Вадима Юрійовича, який продовжує захищати Україну.
Світла пам’ять, вічна шана і слава Герою!
