Із головою національно –культурного товариства німців України «Відергебурт» Володимиром Піньковським ми домовилися поговорити із нагоди кількох важливих і навіть знакових дат і подій у житті міста Житомира. Власне з них Володимир Володимирович і розпочав:
– У 2021 році минуло 220 років від часу появи у Житомирі лютерансько – євангелістської громади. Ще одна ювілейно – кругла дата, яку ми відзначили цього року, також стосується життя німців – колоністів: 250 років тому у Житомирі, як і в цілому на Волині, з’явилися перші німці – колоністи.
– Тобто, Лютеранське кладовище стало таким собі похідним результатом колонізаційного процесу?
– Зрозуміло, що кожна релігійно – етнічна громада за усталеними тоді звичаями, хоронила небіжчиків на своїх кладовищах. Так у Житомирі виникли кладовища старообрядців, католицьке, або ж польське кладовище, єврейське кладовище і кладовище Лютеранське, яке у народі часто називали німецьким. 200 років тому , тоді ще на окраїні Житомира колоністи – лютерани заснували місце поховання своїх вірян. Відтоді кладовище зростало і з часом перетворилося на одне із найбільших у Житомирі. Варто зауважити, що відсоток громадян німецького етнічного походження упродовж , наприклад , 19- го століття стрімко зростав. Як приклад, вже на початку 20-го століття у Житомирі німці були четвертою за чисельністю етнічною групою серед жителів губернського центру. Це – після поляків, українців та євреїв. Так що нічого дивного у тому, що Лютеранське кладовище було одним із найбільших у нашому місті, немає.
– Але ж воно мало свої особливості і в чомусь виглядало просто унікально?
– Якщо взяти до уваги кількість пам’ятників зі скульптурами, кількість поховань у родинних (фамільних) склепах, то насправді Лютеранському кладовищу рівних у Житомирі не було. Адже не варто забувати, що багато німців – житомирян упродовж ХІХ – початку ХХ століття займали дуже відповідальні посади, мали чималі статки і посідали високе соціальне становище. Звідси – відповідні регалії, а саме Лютеранське кладовище із часом виглядало як справжній житомирський пантеон із похованнями видатних громадян нашого міста.
– Як так сталося, що все це було забуте?
– Не відразу, але упродовж багатьох десятиліть німці, як етнічна спільнота, зазнали відчутних утисків, а іноді німецьке населення потрапляло під гігантські хвилі репресій та депортацій. Спочатку царська влада, остерігаючись наступу кайзерівських військ у 1915 році (часи Першої світової війни), силоміць примусила десятки тисяч німців переселитися на схід Російської імперії. А потім, вже у радянські часи, німці Волині кількаразово потрапляли під жорна репресій. Більшість житомирян навіть не підозрює, що у 1929-1935 роках на Волині було створено окремий німецький національно – адміністративний округ із центром у містечку Пулини. Це за півсотні кілометрів від Житомира. Чисельність німецького населення, яке тут проживало, сягало більше сорока тисяч осіб. На жаль дві третини цих людей були переселені , а третина ще й знищені.
– Потім була Друга світова війна..
– І знову ж таки, німці ( причому – на довгі десятиліття) тепер вже ототожнювалися із агресорами – загарбниками, що принесли в Україну смерть і розруху. Звісно ж, у таких умовах про Лютеранське кладовище краще було не тільки не згадувати, а по можливості й забути. Зрозуміло, ніхто нічого тут не охороняв, а охочих «поживитися» скульптурами чи їх частинками, які були встановлені на пам’ятниках і у склепах, у Житомирі не бракувало. Ось так і вийшло, що Лютеранське кладовище зникло із карти міста Житомира, із усіх реєстрів та Генеральних планів упродовж багатьох років. І лише силами нашого товариства, за ініціативи та ентузіазму житомирських істориків – краєзнавців, у 2020-му році було визначено його межі і внесено відповідні корективи на карті міста та у Генеральному плані Житомира. Тоді ж комунальне підприємство, яке обслуговує у Житомирі міські кладовища, встановило навколо Лютеранського кладовища огорожу, виконало чималий обсяг робіт із впорядкування території кладовища. Відновлено, частково реставровано майже шість десятків раніше повалених і понівечених часом та вандалами пам’ятників. Законсервовано ще вцілілі і не зовсім зруйновані склепи. На території кладовища утворено центральну алею.
– Надалі, швидше за все, будуть організовані роботи із подальшого благоустрою території кладовища?
– Однозначно – так! Але не все і не одразу. Адже вже зараз інтерес до поховань на Лютеранському кладовищі великий і кладовище віднедавна входить до розробленого туристичного маршруту «Німецькі місця Житомира». Причому , чи не найбільший інтерес до території та поховань на Лютеранському кладовищі виявляють нащадки волинських німців, які живуть сьогодні не лише у Німеччині, але й у багатьох країнах світу. Тому у Житомирі вже сьогодні йде підготовка кадрів гідів-перекладачів, які проводитимуть екскурсії німецькою і можливо англійською мовою. Варто зауважити, що упродовж кількох останніх років у Житомирі помітно ожив інтерес до історії волинських німців. Ось недавня книжка житомирянина Геннадія Махоріна «Лютерани в історії Волині – Житомирщини» мала дуже потужний резонанс у середовищі краєзнавців і взагалі тих, хто цікавиться минулим нашого міста.
– Наступний рік дослідження історії волинських німців триватимуть і надалі?
– Це постійний процес. Адже у нашому місті , а також в інших містах України є чимало дослідників, які цікавляться історією волинських німців. Але я хотів би анонсувати трохи іншу подію, яка , сподіваюсь, матиме потужний суспільний резонанс. І не лише у Житомирі, не лише в Україні. але й за кордоном . Йдеться про проведення у Житомирі фестивалю «Мюзік – Ріхтер –Фест». Він запланований на травень 2022-го року. Основна локація фестивалю – Замкова гора. Фестиваль пройде під егідою Житомирської міської ради, яка виступила таким собі інтегрованим модератором потужного мистецького дійства, якого раніше Житомир не бачив. У тому сенсі, що про Ріхтера у Житомирі говорили, як обдарованого музиканта-виконавця. Але ж світ знає Святослава Ріхтера. Як дуже неординарну постать. у світі є багато наукових досліджень, а документальний фільм Бруно Монсенжона може бути основою енциклопедичного бачення постаті нашого видатного земляка. Я сподіваюсь, що і француз Монсенжон, і ціла низка німецьких дослідників творчості Ріхтера, музикантів, мистецтвознавців, які вже зараз висловили готовність до участі у такому фестивалі, стануть не лише гостями, але й свідками і водночас дієвими учасниками формування іміджу міста Житомира, як батьківщини геніїв, міста, яке внесло у скарбничку світової культури свою значиму частку. Повірте, це дуже важливо, як для Житомира, так і для всієї України. Зі свого боку Товариство німців України «Відергебурт» найактивнішим чином долучається до підготовки вище названого фестивалю. Окрім суто організаційних питань, які будуть стосуватися запрошення та конкретизації програми фестивалю, ми плануємо запропонувати гостям та учасникам «Мюзік –Ріхтер – Фесту» кілька популярних виставок, які вже бачили житомиряни і яких ще у Житомирі не було.
– Отже, наступний рік обіцяє бути плідним і цікавим на події, яких Житомир поки ще не бачив?
– Я би сказав так: Житомир потенційно заслужив славу надзвичайно цікавого, історично багатого і навіть унікального міста. Однак нам не вистачає цю унікальність засвідчити, продемонструвати її собі і світу загалом, а потім переконливо нею пишатись. Як це роблять громади багатьох міст, і то – не лише у Європі.
– Гаразд. Тоді нам залишається побажати вам і вашим колегам терпіння, натхнення , сил для досягнення тих завдань, які ви озвучили. Нехай вам щастить!
– Дякую!
