29 грудня 2021 року житомиряни попрощаються із визначним городянином – із Георгієм Мокрицьким. Три дні тому серце Георгія Павловича перестало битися і відтепер доводиться усвідомлювати, що старійшина краєзнавства Волині пішов у найкращий світ. Сьогодні важко збагнути, як Житомир, як житомиряни, як місцеве краєзнавство у подальшому буде обходитись без вміння, без грунтовно – професійних знань про наше місто і про наш край в цілому, якими так грунтовно володів Г.П.Мокрицький. Ми поки що не сповна свідомили глибини втрати постаті Георгія Павловича для громади міста Житомира і загалом – для суспільного, наукового та культурного життя нашого древнього міста.
Хто б не спілкувався хоча б один раз у своєму житті із Г.П.Мокрицьким. завжди відзначав його потужний потяг до пізнання історії рідного міста. Важко було не помітити, що Георгій Мокрицький цілком і повністю присвятив своє життя минулому Житомира, а якщо трохи ширше – дослідженню та пропаганді знань про великий регіон України – Волинь. Дивовижно, але потяг до вивчення історії старожитностей рідного Житомира у малого Георгія Мокрицького з’явився ще змалечу. Сам Г.П.Мокрицький, відповідаючи на запитання про початки своєї «кар’єри» краєзнавця, часто згадував свою бабусю, яка водила малого хлопчика із собою до родичів, сусідів і знайомих. При цьому розповідала малому Георгію про історію вулиць, окремих місцевостей, будинків понівеченого війною Житомира.
Нагадаємо, що Георгій Мокрицький народився у 1952-му році, і на той час Житомир ще у багатьох місцях лежав у післявоєнних руїнах. Потім, вже у шкільні роки, Георгій, разом із братом Сергієм, займалися колекціонуванням вирізок із газет, де розповідалося про історичні місця Житомира. Про це найчастіше згадують житомирські журналісти, які мали змогу спілкуватися із Г.П.Мокрицький. До речі, Георгій і його брат Сергій навчалися у Житомирській загальноосвітній школі №3 (нині – гімназія №3). Як зазначав Георгій Павлович, батьки пробували залучити братів Мокрицьких до занять музикою і певний час вони обоє навчалися гри на баяні. Після школи Георгій вступив на навчання до Житомирського сільськогосподарського інституту, отримавши диплом вченого агронома. Проте любов до краєзнавчих занять все ж таки перемогла і після закінчення навчання у вузі Георгія Мокрицького не привабила стежка сільськогосподарської галузі. Натомість із тих пір все його життя було «прив’язане» до вивчення історії Житомира та пропаганді і поширенню знань про нього. Він працював у товаристві «Знання», а згодом подався у журналістику. Перші його кроки у журналістиці пов’язують із газетами «Сільське життя», «Комсомольська зірка» і, звісно ж, із газетою «Житомирський вісник». Зрештою наприкінці 80-х і а початку 90-х років минулого століття у Житомирі жодна газета не обходилася без матеріалів, підготовлених на той час вже відомим краєзнавцем Георгієм Мокрицьким. Із 1983-го року Георгій Павлович очолює топонімічну комісію Житомирської міськради, яка спочатку працювала суто формально, але наприкінці 80-х років її важливість і значимість у житті Житомира зростала просто феноменально. Саме у роки перебудови, а потім – у перші місяці незалежності України проявився талант краєзнавця Георгія Мокрицького, а також – його активна патріотична позиція щодо вивчення, збереження та пропаганди історичної спадщини нашого міста. Важливо зауважити, що якраз у 90-ті роки минулого століття Житомир переживав справжній «бум» відродження своєї минувщини і одним із знакових символів такого відродження якраз і був Георгій Мокрицький. Підкреслимо, що кожна із багатьох ініціатив Г.П.Мокрицького дуже важко пробивала собі дорогу у сфері практичної її реалізації. Він прагнув створити у Житомирі книжковий магазин (центр) краєзнавчої літератури, затим, після закликів активізувати місцеве книговидавництво, створив у 1997-му році видавництво «Волинь».
З тих пір з-під пера Георгія Мокрицького вийшло біля 60-ти видань, присвячених історії потужних підприємств м. Житомира та Житомирщини загалом. Свого часу Георгій Мокрицький «пірнув» у вивчення архітектурно – будівельної спадщини Житомира. Із огляду на це своє захоплення, він активно працював упродовж майже двох десятиліть у складі містобудівної ради Житомира, де завжди обстоював принципи та намагання зберегти автентичний вигляд багатьох приміщень, вулиць та провулків старого Житомира. Георгій Мокрицький був напрочуд ерудованим фахівцем із питань пропаганди та поширення історичних знань у громадському житті міста Житомира. Він був незмінним учасником підготовки низки науково –практичних конференцій із питань краєзнавства. Які проходили у Житомирі , Бердичеві, Новограді –Волинському. Свого часу з ініціативи Георгія Мокрицького було створено цикл передач на Житомирському обласному телебаченні. Разом зі своїми сподвижниками – краєзнавцями Георгій Мокрицький працював над створенням низки відеофільмів з історії житомирської минувщини . Все це виглядало напрочуд творчо і, можливо, незвично, але діяльність Георгія Павловича була кипучою і системною. Без нього не обходилося жодне зі свят, приурочене ювілейним датам, персоналіям видатних житомирян, саме він, Г.П.Мокрицький був ініціатором встановлення у Житомирі біля півсотні меморіальних знаків, дощок і т.п.
Ми поки що не сповна усвідомлюємо , якої втрати зазнав Житомир після смерті Георгія Павловича Мокрицького. Із собою він забрав багато планів та задумів, незліченну кількість вдалих висловів, коментарів, і навіть – концептуально готових проектів, пропозицій і зауважень. Тому вже зараз міська влада, а ще краще – найближчі друзі та соратники видатного краєзнавця мали б докласти зусиль, аби зберегти визначний і багатий архів матеріалів, які свого часу піготував Г.П.Мокрицький, але які й досі невідомі широкому загалу житомирян.
При цьому варто пам’ятати, що Георгій Мокрицький віддав усе своє свідоме життя дослідженню історичної пам’яті нашого міста і примноженню його слави. І якраз цим він уславив себе, своє ім’я, свою працю. Вклонімося йому вдячно і пам’ятаймо про нього! І примножуймо те, що розвивав справжній патріот Житомира Георгій Павлович Мокрицький.
