За 2,9 – 3 км на південний схід від обласного центру, на правому березі р. Тетерів, розташоване с. Бистрі (Рис. 1).
У різний час на його території знаходили окремі давні предмети і археологічні пам’ятки, які засвідчують, що ця місцевість була заселена, принаймні, ще за доби бронзи і ранньозалізного віку. Серед них найбільшу увагу привертає видовжений та вузький земляний насип, який тягнеться вздовж р. Тетерів (Рис. 2). Це так званий Змійовий вал.
Їх появу на теренах Середнього Подніпров’я, у тому числі й Житомирській області, переважно відносять до Х – 1 пол. ХІ ст.
Чому вали на Русі називали Змійовими? За однією із версій, одного разу на південних кордонах Руської держави з’явився страшний і ненажерливий змій, життя від якого не було досить тривалий час. Щороку місцеві жителі мали платити йому данину, віддавати молодих дівчат і хлопців. А у разі непокори, руйнував і знищував усе навкруги. Врешті очільнику держави – великому князю Київському Володимиру усе це набридло. І кинув він клич по всій державі, чи знайдеться така людина, що візьметься за справу і поборе змія. І врешті така людина знайшлась. Згідно народних переказів боротьба тривала досить довго, була нерівною і жорстокою, але завершилася перемогою героя, якому вдалося приборкати змія. Після перемоги герой впріг змія у велетенський плуг, і вздовж південного кордону держави було проорана височезна борозна у вигляді валу, який згодом назвали Змійовим (Рис. 3). Насправді за переказом ховається реальна на ті часи ситуація – тривала жорстока боротьба з печенігами, які у той час заполонили степову частину і час від часу нападали на Руські землі.
Змійовий вал побіля с. Бистрі є частиною відгалуження оборонної ліній, що тяглася від Фастова в напрямку до Житомира. Його науковці умовно називають Фастівсько-Житомирським валом. Протяжність його за підрахунками науковців становила 80 км (Рис. 4).
Його вперше виявив і частково дослідив наприкінці 60-х рр. ХХ ст. київський ентузіаст-любитель А.С. Бугай. При підтримці Українського товариства охорони пам’яток історії і культури під його керівництвом були обстежені майже усі вцілілі і зруйновані ділянки валів на теренах Середнього Подніпров’я і складено нову схему Змійових валів [Бугай, 1979, с. 281; Бугай, 2011, с. 85].
Ось як його описував А.С. Бугай: “Сохранившийся конец вала упирается в 350 м северо-восточнее с. Быстри в обрывистый берег р. Тетерев. Вал на этом отрезке длиной 230 м проходит с востока на запад по краю возвышения, обработанному в виде ескарпа; на склоне возвышения с наружной стороны выкопан ров, а вдоль него с севера по краю возвышения насыпан вал. Ширина вала 10 м, высота незначительна. Нижний край склона, очевидно, также был ескарпирован и имеет вид небольшого второго вала. С восточной стороны отрезок вала уничтожен старым песчаным карьером, за которым на ровной местности остатки вала, отклоняющегося к юго-востоку, спланированы старыми дорогами. Через 130 м от карьера следы вала обнаруживаются в лесу на длину около 300 м. Местами он разбит лесной дорогой, а местами использован под обкопку леса. Далее к востоку вплотную трассе вала подходит полотно узкоколейки, и остатки вала теряются” [Бугай, 2011, с. 69; Кучера, 1987, с. 39].
Вал у 1993 р. оглянув автор, уточнив його розміри. На той час західна ділянка валу збереглася на довжину 650 м, висота у середньому становила близько 1,1 – 2 м, ширина 10 – 16 м (Рис. 5) [Тарабукін, 1993/115, арк. 20].
Він відносно добре зберігся і до нашого часу. Мені, спільно з С.С. Дехтяренко, вдалося оглянути його знову 19 лютого 2024 р. і вкотре пересвідчитися, що він таки зберігся. Цікаво, що західні ділянка більш вища і підходить майже впритул до краю правого берега р. Тетерів (Рис. 6).
Примітно, що до нього нині можна легко і швидко дістатися. Розташований він досить зручно, неподалік ґрунтової лісової дороги. В перспективі Бистріївська цікавинка, свідок тисячолітньої давнини, може стати цікавим туристичним об’єктом. Важливо, його зберегти для наступних поколінь.
Джерела:
Кучера М.П. Змиевы валы Среднего Поднепровья. – К.: Наукова думка, 1987 – 207 с.
Бугай А.С. Змійові вали // Українська Радянська енциклопедія. – Видання друге. – Том 4: Електрод – Кантаридин. – К.: Головна редакція УРЕ, 1979. – С. 281.
Бугай А.С. Змійові вали. Збірник матеріалів науково-дослідницької спадщини. – К.: ДП “Видавничий дім “Персонал”, 2011. – 248 с.
Тарабукін О.О. Звіт про археологічні розвідки на території Житомирської області в 1993 р. // Науковий архів Інституту археології НАН України. – 1993/115. – 26 арк.
Старший науковий співробітник відділу досліджень Житомирського обласного краєзнавчого музею О. О. Тарабукін
