Писала я листа до Миколая
У темній хаті, з котиком удвох.
Просила, щоб прийшла весна благая
І неодмінно щоб пройдисвіт здох.
Не стало чорних сил і фарисеїв,
Бездушних і безжалісних істот.
Щоб квітли цілу зиму орхідеї,
А літом – мак, полин, а ще осот.
Просила миру, так просила миру,
Що аж серденько билось невпопад.
Що аж душа кричала: досить виру!
І горя досить, і в снігу лампад!
Горбів-горбочків, панахид без ліку.
Просила тиші, тиші на “нулі”.
І шоколадку ось таку велику,
Щоб нею подавились москалі.
Писала довго. Котик на колінах.
Зима в вікні, і ніч біля стола.
Висіли фотографії на стінах,
І орхідея майже зацвіла.
І плутались думки від недосипу.
Рука тремтіла – це вже вікове.
Було багато горя, сліз і грипу,
І небо на всі боки снігове.
А я писала: “Добрий Миколаю,
Не залиши нас нині без тепла.
Тебе я, як дитина виглядаю,
Тобі я написала, як змогла”.
У темній хаті, з котиком удвох.
Просила, щоб прийшла весна благая
І неодмінно щоб пройдисвіт здох.
Не стало чорних сил і фарисеїв,
Бездушних і безжалісних істот.
Щоб квітли цілу зиму орхідеї,
А літом – мак, полин, а ще осот.
Просила миру, так просила миру,
Що аж серденько билось невпопад.
Що аж душа кричала: досить виру!
І горя досить, і в снігу лампад!
Горбів-горбочків, панахид без ліку.
Просила тиші, тиші на “нулі”.
І шоколадку ось таку велику,
Щоб нею подавились москалі.
Писала довго. Котик на колінах.
Зима в вікні, і ніч біля стола.
Висіли фотографії на стінах,
І орхідея майже зацвіла.
І плутались думки від недосипу.
Рука тремтіла – це вже вікове.
Було багато горя, сліз і грипу,
І небо на всі боки снігове.
А я писала: “Добрий Миколаю,
Не залиши нас нині без тепла.
Тебе я, як дитина виглядаю,
Тобі я написала, як змогла”.
Галина Потопляк
