Шлях житомирця Василя Стаховського у світ фотомистецтва не якийсь аж особливий. Він змалечку, як і чимало його ровесників-хлопчаків, рідше дівчаток, зацікавившись фотографією, розпочинав з простенької камери. Але, на відміну, від більшості хлопців і дівчат, світлопис не закинув, а закохався в цю справу…
— Як прийшло зацікавлення фотографією?
— Поштовх дав мій дядько, який умів фотографувати і любив цю справу. Перший фотоапарат — «Смену-Символ» — я придбав на гроші, які назбирав сам. Навчився заряджати і проявляти фотоплівку, опанував друк світлин. Дуже цікавий процес. У ті далекі часи фотографові треба було правильно виставляти всі параметри зйомки, бо ж результати міг побачити тільки на проявленій світлині.
До речі, 35-міліметрова плівка була розрахована на 36 кадрів формату 24х36 мм. Це був найпоширеніший формат кадру і найпоширеніша довжина плівки. Але я примудрявся іноді «витягувати» плівку на 37 кадрів.
Глибше продовжив вивчати фотосправу в гуртку при житомирському Палаці піонерів (тепер Центр дитячої та юнацької творчості).
Згодом трохи відійшов від фотосправи, поринув у спорт — дзюдо, таеквондо…
Останні вісім років займаюся світлописом як професіонал.
— Що в твоєму фотоарсеналі з’явилося після «Смены-Символа»?
— Ми живемо в час, коли технології дуже швидко змінюються. На моїх очах — поява напівавтоматичних та автоматичних мильниць, фотографа «звільнили» від процесів проявлення плівки та друку світлин — за нього це почали робити фотолабораторії. Зробив контрольки, позначив потрібні кадри і замовив. Залишилося забрати готові кольорові фотографії…
Згодом купив собі дзеркальну фотокамеру — легендарний «Зенит-Е» зі знаменитим об’єктивом-портретником «Геліос 44-2». Цей об’єктив, до речі, активно використовують і на сучасних цифрових камерах. Згодом фотографував ФЕДом.
На 40-річчя мама подарувала мені цифровик «Nikon-3100». Почав робити знімки ним. Але дуже швидко мене перестав задовольняти кітовий об’єктив. Купив «Геліос-81H» — порівняно зі штатним небо і земля. Творчі завдання вимагали розширювати парк об’єктивів, тепер у мене їх налічується зо два десятки. Автофокусні об’єктиви маю всього чотири, використовую їх переважно для репортажної зйомки. Багато робив репортажів у «Гнатюк Арт-Центрі», також запрошує «Гончаренко-центр» у Житомирі, буває, іноді мене запрошують робити фотосесії з вистав.
— Зізнайся: опрацьовуєш свої знімки у фоторедакторі?
— Звичайно, користуюсь певними графічними редакторами для кольорокорекції, кадрування, ретушування. Без цього ніяк не обійтись. Дехто вважає, що «відфотошоплена» фотографія — це щось несправжнє і нібито свідчить про якусь некваліфікованість фотографа. Але якщо пригадати старі плівкові часи, то практично кожен досвідчений фотограф, друкуючи світлини на фотозбільшувачі, використовував масу різних трюків: маскування, віньєтування, спеціальні растри тощо — все це допомагало перетворити світлопис на справжній творчий процес. То був такий собі «ручний Фотошоп». Сьогодні існує чимало програм для обробки цифрових зображень, у тому числі й безплатних, тут у кожного фотографа є вибір.
— Де можна побачити твої роботи?
— Є мої сторінки в Instagram, Facebook, канал на YouTube. Регулярно беру участь у фотосушках на Михайлівській вулиці. Їх буває чотири на рік: зимова, весіння, літня й осіння. У 2020 році брав участь у київській фотовиставці «Мистецький перехід», яка проходила в підземному переході на Хрещатику, біля ЦУМа. Персональної виставки своїх робіт іще не влаштовував. Але, сподіваюсь, усе ще попереду.
— Чи може в наш час фотохудожник успішно продавати світлини?
— Переконаний, що може. Але до цього потрібно серйозно підходити. Особисто в мене багато часу відбирає робота на заводі (я працюю на підприємстві «Будмаш»). І родині потрібно увагу приділяти, без цього ніяк не можна. Тому на творчість залишається зовсім мало часу. Щоправда, інколи бувають замовлення на друк художніх світлин, а також на мої фотороботи на сувенірних чашках. Запрошують фотографувати під час деяких подій. Не так давно знімав виступ журналіста Віталія Портникова, народного депутата Олексія Гончаренка в «Гнатюк Арт-Центрі». Зараз замовлень стало набагато менше через війну. Але намагаюся не пропускати цікавих і справді важливих подій у житті Житомира.
— Як ти відпочиваєш?
— Так і відпочиваю. Люблю взяти в руки фотоапарат і ловити вдалі кадри. Буває, зранку до вечора гуляю по місту чи на природі. Приходжу втомлений, але дуже задоволений — з цілим лантухом «фотоздобичі». Інколи з дружиною гуляємо, фотографуємо на дві камери. Я її теж втягнув у цю справу. Це справжній відпочинок.
