Тиха патріархальна вулиця Старовільська у Житомирі – це частина стародавньої гужової Вільської дороги від Житомирського замку через Вільськ до містечка Черняхів. Вільськ нині село Черняховського району, а колишнє містечко Черняхів – селище міського типу, районний центр Житомирської області.
У XVII столітті дорогу почали забудовувати, і вийшла вулиця, яку назвали Черняхівською. На початку XIX століття вона починалася від головних воріт середньовічного Житомира, які знаходилися на початку нинішньої Кафедральної вулиці (колишня Київська), і закінчувалася в районі нинішньої площі Короленка (тоді тут була міська межа, і стояв міський шлагбаум). А далі переходила у звичайну гужову дорогу, яка вела через нинішні Метеорологічний провулок, вулицю Котляревського та вулицю Максютова у село Вільськ, а далі у Черняхів.
У середині XIX століття було прокладено Брест-Литовську шосейну дорогу, яка в межах міста Житомира стала продовженням Черняхівської вулиці від нинішньої площі Короленка до нинішньої площі Визволення.
На початку другої половини ХІХ століття від нинішньої Соборної площі до нинішньої площі Короленка прорізали нову вулицю. Її, разом із частиною Черняхівської вулиці (між нинішніми площами Короленка та Визволення), назвали Вільсько-Шосейною, потім – Великою Вільською вулицею. Після багатьох перейменувань вона тепер називається вулицею Перемоги.
Відрізану частину Черняхівської вулиці назвали Старовільською вулицею.
Це тепер від вулиці Якіра починається Старовільська, а ще півтора століття тому це була середина вулиці. Початок її від нинішньої Соборної площі до вулиці Якіра було ліквідовано у другій половині ХІХ століття. А там, де тепер починається вулиця Старовільська, раніше була Подільська площа, від якої починалася і Подільська вулиця (перше фото зліва у верхньому ряду). Подільська площа була забудована та зникла після прорізання нової дороги на Вільськ, а початок Подільської вулиці у 1977 році перейменували на вулицю Якіра.
1919 року Старовільська тимчасово називалася вулицею Катеринославською, потім знову Старовільською. У 1928 році міськрада прийняла рішення про увічнення пам\’яті видатного єврейського письменника, вчителя Шолом-Алейхема – Менделе Мойхер-Сфоріма (1835-1917), який жив і працював у Житомирі 12 років і (як сказано в архівному документі) «мав великі заслуги трудовим народом і живий на вулиці Старовільській» (останнє фото у верхньому ряду).
А ось що з цього вийшло, читаємо в енциклопедії Григорія Мокрицького: «Рішенням міської ради, зокрема, вулицю Старовільську було перейменовано на вулицю Менделі, а міській школі № 28 надано його ім\’я. Але через помилку чиновників у документах (і на табличках) замість ”вулиця Менделе” писали ”вулиця Менделя”, і це було суттевою помилкою, що зіграла згодом у долі цієї назви фатальну роль. Адже помилковий варіант адресував не до прізвиська єврейського письменника Менделя, а зовсім іншої прізвиська – чеського вченого-генетика Грегора Менделя. І, коли в Радянському Союзі розпочалося гоніння на ”псевдонауки” – генетику та кібернетику (початок 1950-х р.), вулиці імені ”ворожого псевдонауківця” Менделя знову повернули стару назву – Старовільська».
1967 року до 50-річчя радянських органів держбезпеки за поданням міськкому КПУ вулицю безпідставно перейменували на вулицю Чекістів. Нарешті, 1995 року їй знову повернули колишню назву – вулиця Старовільська.
На самому початку вулиці, на розі з Подільською вулицею (тепер – Якіра), у 1950-х роках стояла пивна Межиричера (друге фото у верхньому ряду). До речі, у Межирічера пиво було відмінної якості – води не додавав і великої піни не збивав. Зараз на цьому місці стоїть ощадний банк (двоповерхова біла будівля на першій зліва фотографії у верхньому ряду).
Під час Другої світової війни всі будинки на початку правої сторони вулиці (майже до нинішньої вулиці Ольжича) були повністю зруйновані. На початку 1950-х років, не розібравши вщент фундаменти старих будівель, звели кілька нових житлових двоповерхових будинків. За кілька років у місцях перетину зі старими фундаментами стіни дали тріщини. Наразі ці будинки перебувають в аварійному стані. Відремонтувати в цьому випадку їх практично неможливо. Доцільно вдома знести та побудувати нові.
Старий двоповерховий будинок другої половини XIX століття №13 зі слідами колишньої краси (на розі з нинішньою вулицею Ольжича) – це колишній прибутковий будинок купця Ланди. У ньому з 1944 до 1970 року знаходився Житомирський Краєзнавчий музей. Ось так він виглядав у 1954 році (третє фото у верхньому ряду). Сьогодні ця будівля має сумний понівечений вигляд. Всю архітектуру що вище карнизу розібрали, балкон прибрали, балконні двері та частина вікон просто заклали цеглою.
А поруч стояв будинок № 15 (теж на розі з вулицею Ольжича, але з іншого боку), в якому народився український поет, учений, борець за незалежність України Олег Ольжич. Місце, де стояв цей будинок, поки не забудовано.
А це старий будинок №19 кінця XVIII або початку XIX століття з оригінальним затишним внутрішнім двориком (четверте фото у верхньому ряду).
З правого боку вулиці стоїть двоповерховий будинок № 22, що втратив свій колишній вигляд, у стилі архітектурної еклектики (п\’яте фото у верхньому ряду).
На Старовільській вулиці ще зберігся житловий будинок кінця XVIII – початку XIX століття з трьома вікнами (будинок №25), розташований за традицією часів Магдебурзького права торцем до вулиці. Будинок був одноповерховий. Другий поверх надбудовано значно пізніше. Тоді податок до міської скарбниці власники будинків платили від числа вікон, що виходять на вулицю. Тому й будували будинки так, щоб з боку вулиці було якнайменше вікон (перше та друге фото зліва в нижньому ряду).
Був на Старовільській ще давніший будинок № 7 часів Магдебурзького права, але він нещодавно обрушився. Будинок спочатку був одноповерховим. Обрушився тому, що без укріплення фундаментів надбудували другий поверх (третє фото у нижньому ряді).
А в самому кінці вулиці нещодавно стояв дуже старий і покинутий одноповерховий житловий будинок, що майже розвалився, який привертав увагу лише бомжів і фотолюбителів (четверте фото в нижньому ряду). Цілком ймовірно, що це будинок поміщиці Коляновської, яка жила по сусідству з будинком, майбутнього видатного письменника Володимира Короленка, і про який він згадав в автобіографічній повісті «Історія мого сучасника». Докладніше про цей будинок можна прочитати в моєму нарисі «Будинок поміщиці Коляновської».
Володимир Галактіонович Короленко жив у дитинстві поряд у Глухому провулку. Провулка вже давно немає, а будинок зберігся. Тепер у ньому музей письменника. Хоч і знаходяться цей будинок набагато ближче до Старовільської (одразу за будинком №27), але приписали його до вулиці Короленка під №1 (останнє фото у нижньому ряді).
Колись Старовільська була улюбленим місцем для прогулянок житомирян. Сьогодні більшість будинків перебувають у дуже плачевному стані. А на всі звернення з проханням зробити ремонт, міська влада відповідає відмовою, посилаючись на те, що грошей у бюджеті немає. Грошей у міській скарбниці вистачило лише на звільнення вулиці від руху громадського пасажирського транспорту та встановлення дорожніх знаків «Проїзд вантажного транспорту заборонено».
PS 17 липня 2020 року внаслідок адміністративно-територіальної реформи Черняхівського району було скасовано. Тепер село Вільськ входить до Житомирського району. Вулицю Якіра у 2016 році перейменували на вулицю Троянівську.
Ілюстрації верхнього ряду:
Перша ліворуч – Кут вулиці Якіра та початку Старовільської вулиці. Фото 2010 року, автор – Віктор Галанін.
Друга – Пивничка Межирічера. Фото 1955 року, автор – Борис Дубман.
Третя – Прибутковий будинок купця Ланди. Фото 1955 року, автор – Борис Дубман.
Четверта – Старий будинок із внутрішнім двориком. Фото 2010 року, автор – Ганна Голтв\’янська.
П\’ята – Старий двоповерховий будинок. Фото 2010 року, автор – Ганна Голтв\’янська.
Шоста – Менделе Мойхер-Сфорім (1835-1917), автор і рік невідомі.
Ілюстрації нижнього ряду:
Перша ліворуч – Закінчення Старовільської вулиці. Фото 2010 року, автор – Анна Голтв\’янська.
Друга – Старовинний будинок часів Магдебурзького права. Фото 2010 року, автор – Ганна Голтв\’янська.
Третя – Старий будинок, що звалився. Фото 2010 року, автор – Анна Голтв\’янська.
Четверта – Будинок поміщиці Коляновської. Фото 2010 року, автор – Ганна Голтв\’янська.
П\’ята – Будинок-музей В.Г. Короленка. Фото 2010 року, автор – Сергій Реєнт.
