Недовіра звужує простір для дій.
Меседж депутата Корнієнка про бажане посилення влади президента міг бути сприйнятий нормально, і навіть міг би отримати підтримку, якби була довіра до чинного президента та його команди.
Усі, хто цікавиться політикою в Україні, усвідомлюють управлінський збій системи – виконавчої влади в Україні немає. Прем\’єр-міністр та міністри – ставленики фінансових груп за погодженням з Банковою, звідки і відбувається управління країною.
Корнієнко хотів сказати – давайте формалізуємо те, що й так де-факто існує в Україні. І це було б раціонально – прибрати посаду прем\’єра, підпорядкувати кабмін президенту. І зараз, під час війни, суспільство сприйняло б це нормально, якби не особистість президента. Наш президент – людина, яка не виконала жодної своєї передвиборчої обіцянки. ЗА ЧОТИРИ РОКИ ЖОДНОЇ!! Людина, яка наповнила владну вертикаль гетьманцевими-рішалами і дебілами-міловановими. Такій людині віддавати виконавчу владу не можна.
Інший варіант рішення управлінського збою – дати можливість прем\’єру формувати структуру та кадровий склад кабміну. Але там Шмигаль із таким самим рівнем довіри, як і президент. Як можна людині, яка заблокувала імпорт комплектуючих для дронів, яка підписала постанови про блокування накладних, про безприбутковість постачальників для армії – як можна такій некомпетентній людині довірити формування військового кабміну?
І ось ми знову в безвиході. Парламент недієздатний. Кабмін недієздатний. Президент прагне керувати і парламентом, і кабміном, не маючи на це жодних легальних повноважень.
Виходу я бачу два.
Перший – терміновий відкритий конкурс на прем\’єра та формування прем\’єром військового кабінету із чотирьох міністерств (оборони, фінансів, МЗС та мін\’юсту). Тут потрібна сміливість та дорослість Зеленського. Сміливість розтиснути кулачок та поділитися владою з виконавчою гілкою.
Другий – термінові вибори парламенту. Тоді з\’являється шанс на новий дієздатний парламент, новий дієздатний кабмін, на податкову реформу, на дерегуляцію, на економічну свободу, на верховенство права. І тут потрібна сміливість і дорослість президента, сміливість отримати суб\’єктний парламент, сміливість розтиснути другий кулачок і поділитися владою із законодавчою гілкою.
А сміливості поки що не видно. Президент міцно тримає свої іграшки, парламент продовжує імітувати законотворчість, кабмін продовжує імітувати виконавчу владу, а колективний Захід роздратовано спостерігатиме за імітацією демократії.
Пора президентові дорослішати.
