Матір Терезу називали “ангелом милосердя”, а 2016 року її зарахували до лику святих. Але у черниці був і інший бік особистості. Розповідаємо, чому Тереза відмовляла вмираючим у ліках, через що ненавиділа тих, хто хворіє на СНІД, і чому в її чернечому ордені, незважаючи на мільйонні інвестиції, не вистачало грошей на хліб і медичні голки.
Агнеса Гондже Бояджіу, майбутня мати Тереза, народилася 26 серпня 1910 року в невеличкому сербському місті Скоп\’є – нині це столиця Північної Македонії. Згодом мати Тереза називала справжнім днем свого народження саме 27 серпня, коли її хрестили.
Батьки дівчинки були забезпеченими людьми: батько Нікола, виходець із Вірменії, володів великою будівельною фірмою і торгував ліками, а мати, албанка Дранафіле, присвячувала себе молитвам і богослужінням. У родині суворо дотримувалися католицьких традицій. Дранафіле часто відвідувала хворих і нужденних разом зі своїми дітьми і запрошувала бідних до свого будинку на обіди. “Дитя моє, ніколи не їж жодного шматочка, поки не поділишся ним з іншими”, – говорила вона Агнесі. Коли та запитувала, ким були незнайомі гості, мати відповідала: “Деякі з них – наші родичі, але всі вони – наші люди”.
Агнеса здобула початкову освіту при монастирі, а потім ходила до державної середньої школи. Її старший брат Лазар згадував, що в дитинстві вона була “сміхотливою рожевою товстункою”. У місцевій церкві вона співала в католицькому хорі “Святе серце”, і її часто просили сольно виконувати куплети.
Одного разу 18-річна Агнеса почула, як священик зачитує листи місіонерів з Індії про бідність і хвороби в цій країні. Відтоді, за її словами, в ній запалало бажання вирушити туди, щоб піклуватися про бідних. Тоді ж, 1928-го, Агнес остаточно вирішила стати черницею і поїхала до Ірландії вступати в орден ірландських сестер Лорето. Пізніше вона скаже, що зробити це її покликав “поклик серця”. Там вона отримала ім\’я сестри Марії Терези на честь французької черниці – святої Терези Лізьє, яка жила наприкінці XIX століття.
Невдовзі орден відправив сестру Терезу до індійської Калькутти викладати при монастирі в школі Святої Марії для дівчаток із бідних бенгальських родин. Там же через кілька років жінка дала свою останню безповоротну обітницю, ставши, як вона сказала, “дружиною Ісуса” на “всю вічність”. За звичаєм черниць місцевої громади після останньої клятви вона отримала титул “мати”. І тільки через майже двадцять років, 1948 року, керівництво ордену дозволило Терезі покинути школу, щоб вона могла проводити більше часу в нетрях, допомагаючи хворим і знедоленим жителям Калькутти. Пізніше жінка розповідала, що вона чула голос Ісуса, який благав її: “Прийди, будь моїм світлом. Я не можу йти один”, а потім попросив заснувати релігійну громаду, присвячену служінню бідним.
Через два роки після цього, у жовтні 1950 року, черниця отримала від папи римського Пія XII дозвіл на створення благодійного католицького ордену. Організація отримала назву “Сестри – місіонерки любові”, а в народі їй дали ім\’я “Сестри матері Терези”. Для служіння в ордені, крім обітниць посту, бідності та цнотливості, потрібно було також дотримуватися обітниці безкорисливої допомоги найбіднішим і знедоленим. Метою організації було піклування про бідняків, хворих і нужденних усіх національностей і віросповідань. У перші роки членами громади були дванадцять колишніх учениць і викладачок зі школи, в якій раніше працювала Тереза. Місцем для житла і розташування хворих їм слугував колишній храм індійської богині Калі, а єдиним джерелом фінансування – пожертви мерії.
Через десять років папа видав указ, згідно з яким орден матері Терези міг діяти в усьому світі. Відтоді це була вже не просто лікарня в старому храмі, а масштабна розгалужена конгрегація – об\’єднання католицьких чернечих громад. Вийшовши за межі Індії, діяльність ордену охопила сотню країн, де при монастирях і храмах створювалися власні лікарні, притулки, будинки милосердя, лепрозорії, школи. Благодійники, політики, бізнесмени, релігійні діячі та міжнародні організації жертвували на розвиток ордена великі суми.
1969 року журналіст Бі-бі-сі Малкольм Маггерідж поїхав до Калькутти, щоб зняти про сестру Терезу документальний фільм. Матеріал отримав назву “Щось прекрасне для Бога” і після трансляції на британському каналі приніс черниці та її ордену всесвітню популярність. Маггерідж стверджував, що на зйомках фільму сталося диво: всередині будинку милосердя, де було складно записувати відео через відсутність освітлення, несподівано з\’явилося “божественне світло”.
Пізніше оператор Кен Макміллан пояснив, що запис вівся на нову плівку від Kodak для нічних зйомок: “Сидимо ми в оглядовому залі, у студії, і тут настала черга кадрів із будинку для вмираючих: дивовижно, можна було розгледіти все в деталях. “Це чудово, це неймовірно”, – сказав я. Хотів ще додати: “Хай живе Kodak”, але Малкольм, який сидів у першому ряду, не дав мені вимовити жодного слова. Він розвернувся і сказав: “Це божественне світло! Мати Тереза!”””
Черниця багато подорожувала. Газети і телеканали докладно розповідали про її поїздку до Нью-Йорка, де вона відкрила перший в Америці дім милосердя, про таємну місію в Лівані, куди вона вирушила, щоб допомогти дітям християн і мусульман, про виступ на 40-ій річниці Генеральної асамблеї ООН і відкриття клініки для хворих на СНІД у США. За тридцять п\’ять років благодійної діяльності сестра Тереза отримала двадцять вісім нагород. Серед них – медалі за релігійні заслуги, вищі державні нагороди Індії, почесне громадянство в кількох країнах, лицарський орден Великої Британії та вища громадянська нагорода США.
1973 року мати Тереза стала першим лауреатом Темплтонівської премії за прогрес у релігії, а через шість років їй присудили Нобелівську премію миру “За діяльність на допомогу стражденній людині”. Образ жінки захоплював людей. Її зріст був півтора метра, а вага – 45 кілограмів. Усе життя – у нетрях і на міжнародних зустрічах – вона носила біле сарі з блакитною облямівкою і невеликим розп\’яттям, приколотим до плеча. Мати Тереза практично не давала інтерв\’ю і часто стояла згорбившись, склавши долоні в молитві.
2003 року католицька церква зарахувала черницю до лику блаженних, а 2016-го – до лику святих. Ім\’я сестри Терези, “ангела милосердя”, стало символом альтруїзму, віри, любові до Бога і зречення від благ життя – саме такою її вважали сучасники. Але, як виявилося, у її особистості був і інший бік.
Вважалося, що мати Тереза допомагала хворим і жебракам, полегшувала їхні страждання, надаючи їм притулок, лікування та їжу. Однак у черниці був особливий погляд на смерть і муки: вона говорила, що їх слід прославляти, а не зцілювати. Порівнювала страждання з благородними муками Христа і була противницею знеболювальних: “Є щось прекрасне в тому, як бідняки приймають свою частку, як страждають, немов Ісус на хресті. Світ багато чого отримує від страждання. Мука означає, що Ісус вас цілує”.
Головними відомствами матері Терези були будинки для вмираючих, де приречені люди мали провести свої останні дні. Письменниця Мері Лаудон, у минулому волонтерка, згадувала: “Перше враження від відзнятого матеріалу було… наче переді мною фото з Берген-Бельзена (нацистський концтабір. – Прим. ред.), бо всі пацієнти були обстрижені наголо. Там не було жодних стільців, тільки розкладачки, схожі на ті, що були за часів Першої світової. Там не було ні саду, ні двору – взагалі нічого. І я подумала: “Що це? Це дві зали. В одному від 50 до 60 чоловіків, в іншому – стільки ж жінок. Усі вмирають. Їм практично не надавали медичної допомоги. Вони не отримували жодних знеболювальних, крім аспірину””.
Британський письменник і лікар індійського походження Аруп Чаттерджі писав, що в будинках для вмираючих не вистачало компетентних лікарів, а догляд за хворими часто лежав на працівниках із недостатньою медичною освітою. Понад 300 знедолених Калькутти, які перебували в будинках ордену, не отримували жодного харчування протягом доби, а продовольчі карти, необхідні для видачі пайка, найчастіше були тільки у християн, прихильників інших релігій обслуговували в останню чергу.
Хворі випорожнювалися просто один перед одним в одній кімнаті. Більшості з них забороняли бачитися з родичами, а деяких дітей прив\’язували до ліжок.
Колишні волонтери розповідали доктору Чаттерджі, що працівники ордену давали хворим ліки, термін придатності яких закінчився десять чи двадцять років тому, і прали пофарбовані екскрементами ковдри в тих самих раковинах, де мили посуд.
Їжа поганої якості, недотримання гігієни, використання спільних для всіх пацієнтів голок провокували хвороби та інфекції. Лаудон розповідала: “Там не вистачало крапельниць, а голки використовували багаторазово. Я бачила, як деякі черниці промивали їх під струменем холодної води. Коли я запитала в однієї з них, навіщо вона це робить, та сказала: “Ну щоб помити її”. – “Так, але чому ви не стерилізуєте її?” – запитала я. “Немає потреби. У нас немає часу”, – відповіла вона”.
Колишня служителька ордену Сьюзан Шилдс розповідала, що мати Тереза навчала черниць таємно хрестити вмираючих. За її словами, жінка запитувала людину, чи хоче вона “квиток до раю”, а потім зображувала, що охолоджує її лоб вологою ганчіркою, тоді як насправді хрестила її, тихо вимовляючи необхідні слова.
Вважалося, що найкраще, що можна зробити для бідняків, – це забрати їх з вулиць. Черниці ордену не намагалися змінити їхнє ставлення до життя, не давали їм надії на пошук нових можливостей. Ніхто в ордені не шукав способу боротьби з бідністю та хворобами. Переповнені лікарні та будинки вмираючих були для людей першим і останнім притулком, де вони або зцілювалися і наверталися до віри, або вмирали, причому ці два шляхи сестра Тереза вважала однаково сприятливими.
Мері Лаудон згадувала: “Закінчивши роботу в жіночому відділенні в перший день, я вирішила зачекати свого хлопця, який доглядав за вмираючим п\’ятнадцятирічним хлопчиком. Лікарка зі США, яка там працювала, сказала мені, що намагалася вилікувати цього хлопчика. У нього були доволі звичайні скарги на біль у нирках, але йому ставало дедалі гірше й гірше, бо він не отримував антибіотиків, згодом йому вже була необхідна операція. Вона [лікар] повністю змирилася зі станом речей. Саме це і відбувається з більшістю людей, які потрапили в таку ситуацію.
“Лікарка сказала: “Вони не повезуть його в лікарню”. Я запитала: “Чому?! Потрібно лише викликати таксі й відвезти його до найближчого госпіталю”. Вона відповіла: “Вони так не роблять. Якщо вони зроблять це для одного, то повинні будуть зробити це і для решти”. “Але хлопцеві лише п\’ятнадцять…” – подумала я”.
Живучи в перенаселеній Індії, сестра Тереза активно виступала проти абортів, контрацептивів і розлучень. Журналіст Крістофер Хітченс розповідав: “Я наважився здійснити паломництво до “Сестер – місіонерки любові” в Калькутту на початку 1980-х. Хто б міг залишитися байдужим до роботи сирітського притулку? Вже точно не я. Особливу відразу в мене викликав девіз месії: “Хто любить настанови, той любить знання”. Трохи скидається на тюремне гасло. Саме мати Тереза остаточно його заплямувала. Ми стояли біля [дитячих] ліжечок, коли вона, повернувшись, сказала: “Ось як ми боремося з абортами і контрацепцією в Калькутті””. Народжені в злиднях діти були для жінки “зброєю”.
У своїй промові на врученні Нобелівської премії черниця говорила: “Основна загроза світу сьогодні – це плач невинної ненародженої дитини. Якщо мати здатна вбити дитину в собі, то що залишається нам? Вбивати одне одного”. У 1992 році, виступаючи на відкритій месі, сестра Тереза закликала: “Давайте ж пообіцяємо Діві Марії, яка так сильно любить Ірландію, що ми ніколи не допустимо жодного аборту в цій країні. І жодних контрацептивів”. Крім того, жінка називала СНІД “справедливою відплатою за неналежну сексуальну поведінку” і вважала це захворювання аналогом Бога, що вбиває геїв за їхню орієнтацію.
Жителі Індії та інших країн Азії продовжували поклонятися матері Терезі. “Її почесного місця в західній культурі було достатньо для деяких індійців, щоб вихваляти її. Захід каже, що вона хороша, отже, вона має бути хорошою”, – вважав доктор Чаттерджі. У сестри Терези були чудові стосунки зі священнослужителями, олігархами і правителями десятків країн по всьому світу. Вона приїжджала в гості до президента США Рональда Рейгана і його дружини Ненсі, товаришувала з принцесою Діаною, їздила в машині з папою римським, двічі бувала в СРСР, а також зблизилася з такими диктаторами, як Енвер Ходжа (революціонер, лідер комуністичної Албанії у 1944-1985 роках) та Жан-Клод Дювальє (президент Гаїті у 1971-1986 роках, знищував супротивників свого режиму та утримував владу насильством і залякуванням). Останній нагородив Терезу “Легіоном пошани” і пожертвував її ордену велику суму грошей, після того як черниця, побувавши в Гаїті, сказала: “Я ніколи не бачила, щоб між бідняками і главою їхньої держави була така близькість, як між народом Гаїті і Дювальє”.
Іншу велику пожертву – 1,25 мільйона доларів – орден отримав від фінансового магната з Каліфорнії, католика-фундаменталіста Чарлза Кітінга. Він також надав Терезі право користуватися своїм приватним літаком, а у відповідь черниця подарувала бізнесменові іменне розп\’яття, яке він скрізь носив із собою. У 1992 році Кітінг був засуджений до тюремного терміну за фінансові махінації та обман інвесторів, це було одне з найбільших шахрайств в історії США. Дізнавшись про це, сестра Тереза надіслала судді Ленсу Іто листа з проханням помилувати Кітінга. Заступник прокурора Пол Терлі написав їй у відповідному листі: “Запитайте себе, що зробив би Ісус, якби у нього були вкрадені гроші? Не дозволяйте йому [містеру Кітінгу] потурати своїм бажанням. Не залишайте собі гроші. Поверніть їх тим, хто працював і заробив!” Терлі так і не отримав відповіді на цей лист, а мільйон доларів залишився у власності Терези.
Дослідники та активісти стверджують, що згромадження “Місіонерок любові” було найбагатшою благодійною організацією, і задаються питанням, чому в будинках милосердя не вистачало грошей на ліки, їжу та ліжка. У 2013 році французькі вчені Серж Ларіве, Женев\’єв Шенар і Керол Сенехал опублікували доповідь, де зазначили, що лікарні ордена отримували мільйонні пожертвування, а “мати Тереза щедро молилася, але скупилася на багатство, накопичене її фондом”.
Це підтверджують спогади Сьюзан Шилдс, колишньої черниці ордена. За словами жінки, на банківських рахунках організації накопичувалися величезні суми, лише крихітна частина з яких йшла на медичні послуги. Сьюзан писала, що вона сама бачила квитанції на суму 50 000 доларів, але жодних ознак припливу цих грошей до бюджету не було. Один із волонтерів “Місіонерок любові” розповідав, що, “навіть коли в їдальнях закінчувався хліб, його не купували, а збирали пожертви”.
У 1991 році німецький журнал Stern повідомив, що тільки 7% приватних внесків, отриманих орденом, було використано на благодійні цілі. Решта коштів осідала в банку Ватикану. Італійська газета La presse писала: якби черниця закрила рахунки свого ордена або перевела гроші, банку загрожував би дефолт.
Мати Тереза відмовляла вмираючим у знеболювальних і закликала їх страждати “в ім\’я Христа”, але при цьому сама користувалася анальгетиками і висококласною медичною допомогою. У 1989 році черниці встановили кардіостимулятор, а через два роки вона лікувалася в дорогій клініці в Каліфорнії від серцевих захворювань і пневмонії.
Вона носила просте сарі і перебирала старі чотки, але літала на приватному літаку і зупинялася в дорогих готелях. Під час повеней і вибухів в Індії вона підносила численні молитви, але не надавала прямої грошової допомоги. “Я від самого початку хотіла служити бідним лише з любові до Господа і давати їм те, що багаті отримують за допомогою грошей”, – говорила Агнеса Бояджіу.
