Це було найуспішніше хлібовиробництво у Житомирі (хлібзавод на вулиці Лесі Українки). Стабільне, сучасне, надто популярне серед мешканців. Як кажуть, навіть у страшному сні важко було уявити, що найкращий хлібозавод міста можна довести до повної руйнації.
Отож, емоції житомирян, які у своїх коментарях виказують нестримне обурення, можна зрозуміти:
«Я часто в автоматах там хліб купував. Гарячий та запашний. Багато авто там зупинялось, іноді черги стояли».
«Зараз в Житомирі такого смачного хліба ні місцевого, ні привізного немає. А ще при заводі стояли автомати на продаж. Кидаєш в нього монетки і забираєш гарячий свіжий хліб. Ви давно в Житомирі купували гарячий хліб? Вже й автоматів давно немає».
«Все похерили, якось по-варварськи, а зараз ніби то розважальний центр побудувати на його місці збираються. А куди влада дивилася? Схоже, що чиновники “у долі” були».
«Житомирський хлібозавод №2 був гарним хлібозаводом. Чорний хліб, що там випікали, я кожен місяць возив до Києва, коли їхав туди на роботу. А тепер навпаки, хліб у Житомир возять із Києва. Через те й розорили, мабуть, хлібозавод, щоб задушити конкурента».
«А який був колись запах дивовижний по вулиці Лесі Українки! Не надихатися! Так смачно пахло хлібом!»
Ясна річ, краще ніж самі житомиряни, описати цю сумну історію Житомирського хлібозаводу №2 просто неможливо. Як так сталося, що одне з найуспішніших виробництв міста, де працювали сотні кваліфікованих працівників і де випікалась надто популярна серед містян хлібопродукція, перетворилося на суцільну руїну, варто, мабуть, спитати у його нинішніх власників та у представників влади, які так «успішно провели приватизацію» колишнього Житомирського обласного хлібоб’єднання. Та це вже, як кажуть, тема іншої розмови.
Нині ж по факту колишні цехи та виробничі приміщення хлібозаводу зовсім розвалені та заростають бур’янами. Почорнілі, закинуті, з вибитими і вирваними вікнами вони радше нагадують страшні сюжети з фантастичних фільмів, аніж виробничі лінії. Хоча при в’їзді на територію є охорона, вона ретельно охороняє занедбані руїни. Схоже, що саму земельну ділянку, на якій розміщене підприємство, ще не продали — ніби то через те, що на території заводу розташований об’єкт цивільного захисту населення — сховище на 165 квадратних метрів, яке належить державі.
Як би там не було, зрозуміло одне — місто назавжди втратило своє найкраще підприємство.
