У Бердичеві сталася прикра ситуація: якась жінка обізвала військового, який приїхав побачити свою доньку, наркоманом.
“Хочу поділитися ситуацією, яка сьогодні сталася з моєю донькою та її батьком.
Батько доньки є військовим, який захищає нас на війні. Сьогодні він неочікувано приїхав всього на пів години до дитини, аби вручити їй пам’ятку про нього, так як більше не впевнений у тому, що повернеться живим. Люди добрі, я пишу це, заливаючись сльозами, бо нестерпно просто. Ми з донькою йшли по вулиці, і раптом назустріч нам вийшов наш папа (татом так і не навчили називати, тому папа). Донька не розуміла, дійсно це він чи їй просто здається. Батько підбіг до доньки і просто обійняв, захлинаючись сльозами, просив пробачення і прощався з нею. На це дуже важко було дивитися, бо страшно навіть уявити, який біль всередині нього. Маючи контузії і втрачену психіку, він стримував себе всіма силами, аби бути таким, як усі, хоча після пережитого це дуже важко, і багато хто просто лишає собі життя.
Трошечки я розхвилювалася, бо було наступне: коли батько стояв на колінах, обіймаючи дитину, йшла жінка, яка штовхнула їх і сказала: “Відійди в сторону, бо я йду, по телефону розмовляю!” Цей момент його просто зірвав, і він почав їй казати вслід непристойні слова, від якої також вони летіли в його сторону. Я також не змовчала, бо почула, як вона назвала його наркоманом і після того погрожувала ще й мені “зробити”. Ця жінка, маючи в сім’ї також військового, не дивлячись на це, обзиває інших у формі серед білого дня наркоманом.
Скажіть мені, будь ласка, люди, де таке є, щоб наших військових так принижували? Не буду брехати чи придумувати щось, але батько приїхав випивший. Я його розумію — йому важко не так, як нам, бо ми не знаємо, що таке війна (і дай Боже не дізнатися, не відчути). Завдяки нашим військовим ми висипаємося та їмо, ходимо гуляти та іноді дозволяємо собі кудись поїхати з дітьми. Емоції зашкалюють, бо все всередині кипить. Я через цю жінку виплакала стільки, скільки не плакала на похороні батька.”
