Незряча житомирянка Вікторія Шевчук з дитинства мала слабкий зір. Після втрати зору вона не тільки захистила магістерську, а й зайнялася активними видами відпочинку: підкорювала Говерлу, каталася на конях, брала участь у велопробігах та літала над морем з парашутом. Сьогодні Вікторія працює гідом у київському музеї “Третя після опівночі” та очолює житомирський підрозділ організації “Генерація успішної дії”, допомагаючи іншим незрячим адаптуватися до життя.
Вікторія Шевчук розповіла, що вона народилася з вродженою катарактою. Після операції її зір складав приблизно 10% за таблицею Сівцева, а згодом вона повністю втратила зір.
“Я навчалася в школі для слабозорих дітей у Житомирі, а вже на четвертому курсі мій зір почав погіршуватися. Як виявилося, це було відшарування сітківки, потім додалася глаукома. Обидва рази діагноз не був вчасно встановлений, тому зір знизився до того рівня, який маю зараз”, — розказала Вікторія.
Вікторія поділилася, що після втрати майже всього зору цей період став для неї складним, але вона вирішила не зупинятися й вступила до магістратури.
“Перше, що я зробила після втрати зору — захистила магістерську. Це був 2009 рік, коли людей з інвалідністю майже не брали на роботу і я думала, що диплом магістра мені допоможе. У магістратурі було складно, адже я була першою незрячою студенткою в університеті, ніхто не знав, як зі мною працювати. Декан перші три місяці замість “доброго дня” казав, що не знає, як я буду писати магістерську. Але в результаті моя робота складала 135 сторінок і я захистила її на відмінно”, — сказала Вікторія Шевчук.
Після захисту магістерської Вікторія вирішила спробувати ще багато нових речей: каталася на конях, сплавлялася річками, брала участь у велопробігах на тандемах і неодноразово літала з парашутом над морем.
“На Говерлу я піднялася випадково — друзі збиралися і я вирішила приєднатися. В той же день, коли захистила магістерську, купила квиток і піднялася. Після цього пробувала ще багато чого: їздила верхи, навіть галопом, сплавлялася гірською річкою, мила голову під водоспадом. У велопробігах на тандемах брала участь — проїхала від Житомира до Черкас, а наступного року — від Умані до Одеси. Стрибнути з парашутом не ризикнула через залишок зору, але здійснила політ над морем. Стояла на піску, на мені був парашут, прив’язаний канатом до катера. Коли канат натягнувся, я побігла — і ось я в небі, зверху”, — пригадала Вікторія.
Вікторія Шевчук
Вікторія Шевчук самостійно пересувається містом і зазначає, що ставлення людей до слабозорих значно покращилося за останні роки.
“По-перше, люди поступово змінюються. Я втратила зір у 2007-му, і раніше, коли запитувала номер маршрутки, деякі люди просто мовчали. Були випадки, коли людям відповідали, що маршрутка жовта або залізна, що було дуже неприйнятно. Але з початком АТО люди почали більше звертати увагу на незрячих і людей з інвалідністю загалом, частіше допомагати. А з початком повномасштабного вторгнення ставлення стало ще кращим. Місто поступово облаштовується: наприклад, зараз ви бачите тактильну плитку. Так, є місця, де її неправильно поклали, але все ж люди прислухаються до зауважень”, — говорить незряча житомирянка.
Вікторія Шевчук переходить дорогу
Більше семи років Вікторія Шевчук двічі на тиждень самостійно їздить до Києва, де працює в музеї “Третя після опівночі”. Там вона допомагає зрячим людям відчути, як це — жити у темряві.
“Музей складається з п’яти локацій, що відображають різні сфери життя: вулиці, квартири, природу. Відвідувачі потрапляють у повну темряву. Зазвичай це зрячі люди, які без такої практики не можуть уявити, як живуть незрячі. Протягом півторагодинної екскурсії люди перебувають у темряві, а гіди допомагають їм зорієнтуватися, підказують шлях і дають певні завдання, щоб відвідувачі могли відчути цей простір”, — розказала Вікторія.
Вікторія Шевчук тактильно вивчає картину Казимира Малевича
Нині Вікторія Шевчук очолює житомирський відокремлений підрозділ Всеукраїнської громадської організації людей з інвалідністю по зору “Генерація успішної дії”. Вона допомагає іншим, вчить незрячих адаптуватися до життя, ділиться своїм досвідом і знаннями.
“Я можу навчити багатьох навичок незрячих людей, зокрема, як ходити з тростиною. Якщо в Житомирі є хтось, хто втратив зір — хлопці чи дівчата, звертайтеся, я з радістю поділюся тим, що знаю. Це можуть бути секрети на кухні, робота з бісером, елементарні навички на комп’ютері чи телефоні. Кому що треба — я завжди готова допомогти”, — розповіла Вікторія Шевчук.
Вікторія Шевчук читає книгу шрифтом Брайля
За словами Вікторії, свої мрії вона спершу реалізовує, а вже потім ділиться враженнями.
“Останнє, що мені дуже хотілося спробувати — це морозиво з борщем і рибою. Я почула про нього і дуже-дуже хотіла скуштувати. І таки спробувала. Насправді борщ я не дуже люблю, але думаю, що для любителів холодного борщу це було б смачно. А от з рибою вийшла помилка — взяла її в паперовому стаканчику. Уявіть, смак був копченої солоної риби, але мені насправді не вистачало хліба. А зараз, думаю, що вже старша стала, можливо, не зробила половини з того, що могла, хоча, напевно, й зробила”, —сказала Вікторія Шевчук.
Вікторія Шевчук під час прогулянки на лижах
Вікторія Шевчук долає смугу перешкод
Вікторія Шевчук в горах
Вікторія Шевчук верхи на коні
Тростина для незрячих
Вікторія Шевчук тактильно вивчає картину Казимира Малевича
