“Я чоловік і я за старшого”, — так говорить десятирічний Ярослав Куник з Житомира після смерті батька. Він є сином захисника України Сергія Куника — командира взводу безпілотних авіаційних комплексів першого механізованого батальйону 32 окремої мобільної бригади, який загинув 4 лютого 2025 року під Покровськом. Воїна посмертно нагородили орденом Богдана Хмельницького третього ступеня. Син героя Ярослав та дружина Наталія розповіли кореспондентам Суспільного, яким був Сергій Куник, як батько та чоловік.
Ярослав Куник розповів, що батько був для нього другом: дбайливим, уважним і добрим.
“Він мене навчив грати в шахи, в шашки, в нарди, та в інші настільні ігри”, — сказав син воїна.
За словами Ярослава, тато заохочував його займатися спортом, фотографуванням, відвідувати гуртки.
“Я трохи малюю, трохи співаю, трохи танцюю. Потрошку всього”, — сказав Ярослав.
Реклама
Ярослав Куник
Хлопчик зауважив, що намагається все робити так, як радив йому його тато.
“Тато радив, щоб я довго чистив зуби, книжки читав, вчився. Я читаю книжки, зуби чищу, все роблю, як він казав”, — додав син Сергія.
Реклама
Ярослав має медальйон-талісман, який нагадує йому про тата.
“Було вручення дітям подарунків за військових. І мені дали медальйончик. Він мені підказує щось. Мені з ним легше на душі. І коли я чогось боюся, наприклад, то я згадую про медальйончик, дивлюся на нього і мені стає легше, я перестаю боятися”, — розповів хлопчик.
А ще у Ярослава є м’яка іграшка — ведмедик, якого мама подарувала йому на день народження. Ярослав розповів, що іграшка постійно з ним. Вона також нагадує йому про тата.
“Сплю з ведмедиком, ходжу з ним, якщо прямую кудись на екскурсію або в кіно. Я його в перший день загубив. Плакав, а потім ми його знайшли. Трішки тата нагадує. Він мені дуже подобається, я його люблю”, — сказав Ярослав.
Ярослав Куник
Хлопчик розповів, що відколи тато пішов воювати, він почав більше допомагати мамі.
“Я мию посуд, прибираю у квартирі, приношу воду, виношу сміття, в магазин ходжу. Я чоловік і я за старшого”, — наголосив син загиблого воїна.
Наталія Куник — мама хлопчика. Жінка розповіла, що у перший день повномасштабного вторгнення чоловік пішов до військкомату добровольцем. Тоді його не взяли. А 10 лютого 2023 року Сергія Куника, інженера відеоекранних комплексів, мобілізували до Збройних сил України. Свою службу він проходив у першому механізованому батальйоні 32 окремої мобільної бригади. Наталія повідомила, що Сергій від солдата дослужився до молодшого лейтенанта і був командиром взводу безпілотних авіаційних комплексів. За словами дружини воїна, саме Сергію належить ідея створення цього підрозділу. Її чоловік з дитинства захоплювався авіамоделізмом, мріяв літати.
“Прийшовши у військо, Сергій захопився дронами. Сам купив маленький мінідрон, щоб навчитися ним керувати. Все починав з нуля. Він був такий розумний, що міг з нуля навчитися будь-який професії”, — сказала Наталія Куник.
Востаннє Наталія розмовляла з чоловіком телефоном 3 лютого 2025 року.
“У нас тут жах. Це гірше ніж війна. Але вірте в ЗСУ, все буде нормально”, — так він завжди нас заспокоював, щоб ми не хвилювалися. І він заспокоював нас більше, ніж ми його”, — розповіла Наталія.
Наталія Куник
Сергій Куник
Жінка сказала, що сильно почала хвилюватися, коли чоловік не вийшов на зв’язок 4 лютого 2025 року. А 5 лютого їй повідомили, що Сергій загинув.
“Це все війна. Але я знала, що мій чоловік викрутиться з будь-якої ситуації. Якщо навіть і загине, то він мене набере. Я вірила, що все одно він мене набере, він мені напише. Так не може бути. Як це мій Сергійко і щоб мене не набрав”, — сказала Наталія.
Ярослав Куник з мамою Наталією та татом Сергієм
Нагороди Сергія Куника
Жінка додала, що 10 років вони були одружені і кохали один одного, як при першій зустрічі.
“Я дуже вдячна йому за те, що на моєму шляху зустрілася така людина. Сміливий, добрий, терплячий. Він був турботливим чоловіком і турботливим батьком”, — розповіла дружина воїна.
Сергій Куник з дружиною Наталією. Фото надала Наталія Куник
Ярослав Куник з мамою Наталією та татом Сергієм
Наталія сказала, що син важко переживає смерть батька.
“У нього забрали одну частину, друга частинка залишається. І він, звісно, хвилюється, щоб хоча б ця частинка з ним залишилася — це мама. Зараз у нього тривожність. Він боїться куди-небудь мене відпустити, щоб я ніде не поділася. Хоч ми про це говоримо дуже багато. Багато роботи роблю я, щоб вселити в нього цю надійність: що мама поруч, мама буде. Якщо я не присутня, то на зв’язку. Сподіваємося, що психолог додасть нам трішки підтримки, а йому — сили й енергії відчути те, що мама є, мама поруч, мама буде”, — розповіла Наталія Куник.
Наталія Куник з сином Ярославом
