Молодий, але вже відомий житомирський спортсмен та тренер Максим Верпека нещодавно повернувся із Хорватії з чемпіонату Європи по боротьбі джиу-джитсу, де виборов звання чемпіона у своїй ваговій категорії (56 кг.). Ця перемога стала даниною пам’яті його рідного брата Володимира, який загинув на війні менше ніж за два тижні до чемпіонату. Неможливо уявити, як попри велику втрату та глибоку психологічну травму 22-річний Максим зміг зібратися і виграти бій. Але він це зробив. Простий сільський хлопець із багатодітної родини, який всього у житті добивається сам. Про те, як йому це вдається, Максим погодився розповісти газеті “Субота”.
“Потрібно бути на крок попереду противника”
– Розкажіть докладніше, чим джиу-джитсу відрізняється від інших видів боротьби?
– Джиу-джитсу – стародавнє японське бойове мистецтво, яке включає не тільки прийоми у стійці (кидки), як, наприклад, у вільній боротьбі, а і боротьбу на партері (на землі): больові, задушливі прийоми, захвати та кидки. Тут як у шахах, під час бою потрібно все чітко розрахувати, бути на крок попереду противника, тобто використовувати не тільки силу і навички, а і розум. Спочатку я три роки займався змішаними єдиноборствами, але зрозумів, що це дуже травматичний вид спорту і перейшов на джиу-джитсу, яка більше до душі. Цей вид спорту зараз дуже швидко розвивається і поширюється в Україні.
– Наскільки складно було потрапити до чемпіонату Європи?
– Я займаюсь в Житомирі з тренером Андрієм Коробковим, який допоміг мені добитися успіху, за що я йому дуже вдячний. Щоб потрапити у збірну України з джиу-джитсу, мені потрібно було самому зібрати кошти для участі у першому в житті чемпіонаті Європи, який проходив у 2024 році у Хорватії. Сума у 785 євро здавалась просто непідйомною, але я багато працював і на підприємствах, і на будівництві, підробляв, проводив збори коштів через соцмережі, словом, збирав як тільки міг і нарешті зібрав цю суму. На своєму першому чемпіонаті Європі я програв, але потрапив у збірну команду України, що для мене було дуже важливо. А взимку минулого року брав участь у чемпіонаті Світу у Греції і виборов друге місце. Цю поїздку вже фінансувала збірна. Потім я ретельно готувався і мріяв про “золото”, і ось на чемпіонаті Європи, який знову проходив у Хорватії з 22 по 24 серпня 2025 року, нарешті став переможцем. Зібратися і зосередитися на боротьбі було дуже складно через втрату старшого брата Володі, я просто ніяк не міг оговтатися від горя, але я розумів, що маю викластися на всі сто заради перемоги. Крім того, до змагань мені потрібно було скинути десять кілограмів ваги, і я харчувався тільки кавою і водою. На щастя, ці зусилля не були даремними.
– Вітаю і пишаюсь Вами. Які нагороди і премії Ви отримали за свої перемоги?
– За друге місце на чемпіонаті Світу отримав приз у 35 тисяч гривень. За перемогу на чемпіонаті Європи поки що нічого не отримав, але мені мають вручити якийсь приз. Прекрасно розумію, що ці нагороди не покривають усіх потрачених фізичних та психологічних зусиль, але спорт – це моє життя і іншого я не уявляю. Сподіваюсь, що знайдуться спонсори, які підтримують мене, а я не підведу.
“Мій брат на війні був мінером, сміливим і відчайдушним”
– Розкажіть, будь ласка, про свою велику сім’ю. Де і при яких обставинах загинув старший брат?
– Я народився і виріс у селі Левків Житомирського району, але останні чотири роки живу у Житомирі. До загибелі Володі у мене було 4 брати і 5 сестер. Молодша сестричка у цьому році пішла у перший клас. Я дуже щасливий, що у нас велика дружня сім’я, навіть не уявляю, що могло бути інакше. Так сталося, що мій старший брат Вова пішов служити ще до початку війни. А коли закінчилась його строкова служба, він залишився в армії. Згодом йому дали відстрочку на рік, він приїхав додому, але ще до закінчення наданого терміну підписав контракт на службу у ЗСУ. Після навчання потрапив у Запорізьку область. Був мінером, і як розповідали мені його побратими, відрізнявся сміливістю і у деякій мірі відчайдушністю. Чимало ворогів підірвалось на його мінах, але одного разу його наздогнав ворожий дрон, від якого брат не встиг сховатись у окопі. Дрон влучив йому прямо у голову. Вові було лише 23 роки…
– Співчуваємо Вашому горю і низько вклоняємось загиблому Герою. Ваш батько теж на фронті?
– Так, мій батько пішов воювати практично одночасно із Володею. Був приголомшений звісткою про загибель сина. Прийшов у відпустку на його поховання. А наступна відпустка збіглась зі смертю його батька – мого діда. Це трапилось буквально за день до мого від’їзду на чемпіонат Європи. Той період був дуже складний для нашої сім’ї.
– Де черпаєте сили, натхнення та енергію для тренувань?
– Сили і натхнення дає моя сім’я, а також моя дівчина Альона, яка допомогла мені пережити найскладніші моменти життя. До того ж отримую велике задоволення від тренувань дорослих і дітей у спортзалі, який орендую недалеко від Михайлівської церкви в Житомирі (вул. Київська, 16а). Коли я бачу, як горять очі у дітей і як цілеспрямовано вони ідуть до своєї мрії, згадую себе у їхньому віці і на душі теплішає. Я треную також свого молодшого 10-річного брата Дмитра, який виступає у дитячій групі і має певні досягнення на змаганнях у межах області.
– Який наступний крок у Вашій кар’єрі?
– У листопаді відбудеться чемпіонат світу у Таїланді, до якого я серйозно готуюсь.
– Вдачі Вам і Божого благословення!
