Зустріч із Василем відбувається у кав’ярні. Він небагатослівний, зосереджений, із серйозним поглядом. Сліди війни на його обличчі помітні не одразу, але варто звернути увагу на його тіло — і стає очевидно, яку ціну довелося заплатити. Обидві ноги чоловіка — протези. Саме з цього почалася історія, яка набула розголосу не лише в Житомирі, а й за межами України.
Поранення і шлях відновлення
Жителя Попільнянської громади Василя Лямзіна призвали на строкову службу 21 липня 2020 року. Згодом він підписав контракт і служив у 43-й окремій артилерійській бригаді. Брав участь в обороні Київщини, Донеччини, Харківщини, а також у бойових діях на Курському напрямку.
Про війну чоловік говорить неохоче, але погоджується пригадати події, які назавжди змінили його життя.
– 14 серпня 2024 року, перебуваючи на Курському напрямку, ми вже завершували операцію: відстрілялися, почали згортати гармати, складати боєприпаси і вже коли майже все згорнули, по нас прилетів російський баражуючий боєприпас «Ланцет». Мене відкинуло і я підвіс на гарматі: обидві ноги вже було відірвано, тож мені довелося на руках намагатися вибратися. Мої побратими тоді теж отримали поранення різних ступенів. І з того дня почалося моє лікування, відновлення та реабілітація.
Після тривалого лікування та протезування Василь повернувся додому і звернувся до місцевих органів влади, щоб оформити інвалідність. Проте його справа фактично зупинилася — документи так і не були розглянуті.
Випадок, який усе змінив
Історія могла залишитися непоміченою, якби не випадкове відео, яке зняв житель Житомира Володимир.
– Їду на авто по Житомиру, а переді мною їде на мотоциклі доставка Bolt, на сидінні у хлопчини милиці. Чесно, я ще такого не бачив! – емоційно розповідає Володимир.
– Я взяв телефон і почав знімати. Спершу навіть не звернув увагу на все інше. Подумав, що милиці – це таке клієнтське замовлення, аж поки мій погляд не спустився донизу, де я побачив протези. Тоді я зрозумів, що милиці – це для доставщика. Цієї миті мене охопила інша хвиля думок, що навіть хлопець, який не має двох ніг, може працювати, а інші шукають причини. Тоді я виклав це відео у свій TikTok, і воно стало вірусним. Стільки коментарів… Люди одразу включилися і почали цікавитися особистістю Василя.
Після цього історія дійшла до житомирського блогера Артема Сохацького, який вирішив допомогти ветерану.
– Пригадую, що ми зустрілися з Василем і поспілкувалися. Він розповів про своє життя, і я запитав, чи потрібна якась допомога від нас.
Він скромно сказав, що навіть не знає, але я все ж вирішив відкрити банку збору. Чудово розумію, що їздити на протезах мотоциклом не надто зручно, було б зручніше на авто. Ми були вражені, що за добу для Василя було зібрано понад 600 тисяч гривень. І за ці кошти було придбано автомобіль зі спеціальним керуванням.
– Але також я дізнався, що він не отримує допомоги від держави, тому з цим питанням ми пішли до міської ради, – продовжує Артем.
«Забутий» системою
З’ясувалося, що після повернення додому Василь намагався оформити інвалідність, однак зіткнувся з бюрократичними перепонами. Його направляли з однієї установи до іншої, але результату це не дало.
– Мені сказали, що документи повинна подавати військова частина, там повідомили, що цим займається військкомат, військкомат відправив до сімейного лікаря, а лікарка дала направлення до травматолога.
Ось тоді мені сказали: «Чекайте, вам зателефонують, коли йти на комісію», але дзвінка так і не було. А мені потрібно було годувати сім’ю і я почав шукати роботу. Майже скрізь мені відмовляли, коли бачили мої ноги, єдине місце, куди мене прийняли, – це доставка Bolt, тому, не вагаючись, я взявся до роботи. У мене був мотоцикл, і я почав їздити. Спочатку було тяжкувато, але я пристосувався!
Після розголосу історії ситуація змінилася. У Житомирській міській раді визнали, що документи ветерана не були подані, і взялися виправляти ситуацію.
«Держава має працювати не на папері, а для людей. Ми вже працюємо над тим, щоб якнайшвидше врегулювати бюрократичні питання й пришвидшити виплати ветерану. Василь зареєстрований у Попільнянській громаді, але зараз живе та працює в Житомирі. Найближчим часом буде вирішено питання встановлення групи інвалідності та статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, що дозволить йому отримати всі належні пільги, пенсії та виплати. Також Василя поставимо на чергу для отримання компенсації на житло. Закріплюємо за ним фахівця з супроводу ветеранів, щоб допомогти з усіма необхідними процедурами та мати постійну комунікацію».
Невдовзі після цього Василь пройшов комісію та отримав першу групу інвалідності.
Нове життя
Минув рік, і життя ветерана поступово налагоджується. Він отримав водійське посвідчення, придбав автомобіль та відкрив власну справу.
– Я відкрив станцію технічного обслуговування автомобілів. З юності цікавився механікою, тому мені це подобається і це те, що мені добре вдається. Мені допоміг центр зайнятості, я відкрив ФОП та отримав грант у розмірі 120 тисяч гривень на обладнання. Тепер я займаюся тим, що мені подобається і приносить прибуток.
Люди, які допомогли Василю, залишилися поруч і надалі. Володимир став його клієнтом, а Артем допоміг розвивати бізнес через соціальні мережі.
Історія Василя Лямзіна отримала міжнародний розголос. Попри це, він залишається скромною людиною, яка не шукає слави, а просто намагається жити та працювати.
Його приклад — це історія сили та витримки. Водночас вона нагадує: кожен захисник має право на підтримку та гідне життя, а держава не повинна залишати таких людей наодинці з проблемами.
Джерело: nova.net.ua
