Законопроєкт №15150: 12 ризиків нового Цивільного кодексу України. Як право на забуття та інститут посідання загрожують власності та свободі слова.
Новий Цивільний кодекс далеко не “ще один важливий закон”. Це фундаментальний акт авторства Стефанчука і команди, який визначає, як людина володіє квартирою, землею, будинком, спадщиною, бізнесом, сімейними правами, персональними даними, репутацією, цифровим профілем і навіть тим, як її приватне життя буде оцінюватися судом.
Проєкт Цивільного кодексу України №15150 зареєстрований у Верховній Раді 9 квітня 2026 року. Уже 28 квітня парламент ухвалив його в першому читанні за основу, а станом на картку законопроєкту він готується до другого читання. Тобто це ще не чинний кодекс, але вже політично просунутий документ, який може стати новою правовою рамкою для життя українців на десятиліття.
Критична проблема не в самому факті оновлення кодексу, а втому, що під виглядом європеїзації, цифровізації й “оновлення” у тексті ВЖЕ закладена юридична вибухівка, яка посилює не звичайного громадянина, а того, хто має ресурси, адвокатів, реєстраторів, охорону, контроль над інформацією або доступ до судової системи. Головна небезпека цього проєкту повне зміщення балансу від захисту власника, громадянина і суспільного інтересу до захисту фактичного контролю, реєстрового запису, “добросовісного” набувача, посідача, цифрової приватності бізнесу та репутаційного очищення впливових осіб.
Документ такого масштабу не можна ухвалювати в режимі майже політичного експерименту. Йдеться про акт, який охоплює приватне життя, майно, сім’ю, спадкування, договори, інформацію, репутацію, дієздатність, цифрову сферу, публічні реєстри й механізми захисту прав. Офіційна картка законопроєкту показує, що №15150 зареєстрований 9 квітня 2026 року, а вже 28 квітня був прийнятий за основу з доопрацюванням до другого читання. Верховна Рада також офіційно повідомила, що проєкт ухвалено у першому читанні саме 28 квітня.
Чим це небезпечно для українців: у документі на сотні сторінок можуть бути норми, які не виглядають скандально на першому читанні, але радикально змінюють правову реальність. Поспіх вигідний тим, хто здатен швидко прочитати, юридично прорахувати й використати нові конструкції. Звичайний громадянин, малий бізнес, громади, журналісти, волонтери, військові, переселенці й власники майна можуть дізнатися про наслідки вже тоді, коли правова пастка почне працювати.
Отже, я відбрав 12 пунктів суцільного юридичного трешу до вашої уваги:
1. «Право на забуття» може стати правом на очищення корупційної біографії
Один із найбільш токсичних блоків – так зване право на забуття. За аналізом YouControl, стаття 328 проєкту дозволяє фізичній особі вимагати видалення інформації про себе з пошукових систем і баз даних не лише тоді, коли вона недостовірна, а й тоді, коли вона нібито “втратила суспільний інтерес”.
На перший погляд, це може виглядати як захист приватності. Але в українських умовах така норма може стати інструментом репутаційної амністії. Колишній фігурант корупційного скандалу, бенефіціар підсанкційної компанії, забудовник із проблемною історією, людина з російськими бізнес-зв’язками або посадовець із токсичним минулим може заявити: “суспільний інтерес втрачено” і вимагати деіндексації або видалення даних. YouControl прямо попереджає, що це може зруйнувати цілісність історичних корпоративних даних і ускладнити перевірку контрагентів.
Чим це небезпечно для населення: українці втратять можливість перевіряти тих, з ким мають справу: забудовників, роботодавців, благодійні фонди, чиновників, кандидатів, бізнес-партнерів, підрядників, постачальників, кредиторів. У країні, де корупція, рейдерство й російський вплив залишаються реальними загрозами, право на забуття в такій редакції може стати правом сильного стерти незручну правду.
2. Відкриті дані, OSINT і комплаєнс можуть бути паралізовані
Окрема небезпека удар по відкритих даних. YouControl вказує, що норми про “цифровий образ”, цифрову приватність і цифровий особистий простір можуть зробити ризиковою автоматизовану обробку відкритих державних даних: ЄДР, судових реєстрів, санкційних списків, декларацій, даних НАЗК, податкових боргів і корпоративних зв’язків.
Сучасна антикорупційна інфраструктура України значною мірою тримається на відкритих реєстрах, OSINT-інструментах, журналістських базах, аналітичних системах і комплаєнс-перевірках. Якщо кожен “цифровий профіль” почне трактуватися як сфера, де потрібна згода особи, то автоматизована перевірка може стати юридично небезпечною.
Чим це небезпечно для українців: суспільство стане менш захищеним від шахраїв, підставних компаній, фіктивних директорів, рейдерів, корупційних зв’язків і російських прокладок. Відкриті дані — це не примха айтішників. Це один із ключових механізмів громадянської безпеки. Якщо його звузити, то виграють ті, кому прозорість заважає.
3. «Цифровий образ» юридичних осіб може захистити фіктивні компанії
Особливо небезпечним є надання юридичним особам прав, які за природою мають належати людям. YouControl звертає увагу, що статті 345 і 353 проєкту гарантують юридичній особі право на власний “цифровий образ”, а обробка даних щодо такого образу можлива лише за її згодою.
Компанія – не людина. Бізнес, який бере участь у цивільному обороті, продає товари, отримує державні контракти, володіє майном, бере кредити, наймає людей або працює з бюджетними коштами, не може мати таку саму приватність, як фізична особа. Його прозорість – умова безпеки ринку.
Чим це небезпечно: фіктивна компанія, рейдерська структура, прокладка, підсанкційний бізнес або фірма з токсичними зв’язками може заявити, що аналітична система, журналіст або громадський активіст незаконно обробляє її “цифровий образ”. У практичному вимірі це може ускладнити публікацію даних про судові справи, борги, санкції, власників, директорів і зв’язки компаній. Для населення це означає менше прозорості й більше ризику бути обманутим.
4. «Інформаційний спокій» і право на відповідь можуть стати зброєю проти журналістів
Критики проєкту вказують, що “право на інформаційний спокій”, розширене право на відповідь і право на забуття можуть створити нову хвилю SLAPP-позовів — стратегічних судових атак проти журналістів, редакцій, розслідувачів, активістів і аналітичних платформ. Радіо Свобода наводить позицію юриста Інституту масової інформації, що в новому підході право на відповідь може надаватися фактично безвідносно до достовірності інформації, тобто герой матеріалу зможе тиснути на медіа навіть тоді, коли матеріал є правдивим.
Це створює ризик, що будь-яка публікація про чиновника, суддю, депутата, забудовника, бізнесмена, силовика або колишнього фігуранта розслідування може бути оскаржена не через брехню, а через “неправильне” втручання в репутацію, інформаційний спокій або цифровий образ.
Чим це небезпечно: навіть коли журналіст має рацію, судовий тиск може виснажити редакцію. Маленькі медіа, регіональні журналісти, активісти й волонтерські розслідувальні проєкти просто не витримають витрат на адвокатів і ризику компенсацій. Наслідок – самоцензура. А самоцензура у воєнній і післявоєнній Україні означає менше контролю над владою, бюджетами, відбудовою, закупівлями, землею й корупційними потоками.
5. «Доброзвичайність» може перетворити мораль судді на джерело права
Одна з найрозмитіших категорій проєкту – доброзвичайність. Радіо Свобода наводить критику юристів, які вказують, що це поняття використовується як самостійний критерій правомірності в різних сферах: від договорів до сімейних спорів і захисту честі та гідності. Проблема не в самому існуванні моральних критеріїв, а в тому, що вони не мають чіткого юридичного наповнення.
Коли закон говорить не конкретно, а через “моральні уявлення”, правова визначеність слабшає. Один суддя може вважати певну поведінку прийнятною, інший — “недоброзвичайною”. Один регіон може мати більш консервативну практику, інший — більш ліберальну. Один склад суду може оцінити договір як законний, інший — як такий, що “суперечить доброзвичайності”.
Чим це небезпечно: приватне життя, договірна свобода, сімейні рішення, спадкові домовленості, бізнесові практики й репутаційні спори можуть стати залежними від суб’єктивної моралі суду. У слабкій судовій системі розмиті категорії — це не гнучкість, а простір для маніпуляції.
6. Реєстри можуть стати механізмом легалізації вкраденого майна
Один із найсерйозніших майнових ризиків поєднання реєстрового формалізму, добросовісного набуття, позовної давності й недосконалості українських реєстрів. У тексті проєкту стаття 419 передбачає, що добросовісний набувач набуває право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, у випадках і на умовах, встановлених кодексом; при цьому добросовісність набувача презюмується, якщо не доведено іншого.
Критики пояснюють можливий ланцюг: майно незаконно виводиться з державної, комунальної або приватної власності; потім реєструється через помилку, корупцію або “чорного” реєстратора; потім перепродається добросовісному набувачу; далі спливає строк оскарження — і повернути майно стає майже неможливо. ZAXID.NET із посиланням на правників і громадські ініціативи описує саме такий ризик щодо земель, лісів, узбереж, пам’яток і стратегічних об’єктів.
Чим це небезпечно для українців: це не тільки про “державне майно”. Це про землю громади, парк біля міста, ліс, берег річки, стару пам’ятку, військове містечко, землю під забудову, а в окремих випадках — і про приватну нерухомість. Якщо реєстр стане не інструментом обліку, а механізмом легалізації сумнівних схем, то найкраще захищеним стане не законний власник, а той, хто першим створив потрібний запис і провів майно через кілька рук.
7. Новий інститут «посідання» може легалізувати фактичне захоплення майна
Це перший новий ключовий пункт, який варто додати окремо.
Проєкт вводить розділ про посідання. У статті 568 посідання визначене як фактичний контроль над річчю, який дає можливість ефективно панувати над нею, безвідносно до наявності юридичного титулу. Стаття 570 передбачає, що якщо посідання здійснюється без юридичного титулу або з виходом за його межі, воно є безтитульним, але наявність правомірної підстави посідання презюмується, якщо не доведено іншого.
Найгостріший момент стаття 577. Вона передбачає, що щодо нерухомої речі первісне встановлення посідання може відбуватися через зайняття, огородження, обробку або інші дії, які забезпечують ефективний контроль. Тобто логіка “фактично контролюю — отже маю юридично значущий статус” стає частиною системи речового права.
У тексті є запобіжники: наприклад, стаття 583 не допускає захисту посідання, якщо воно набуте шляхом насильства, таємного заволодіння, зловживання довірою або самовільного зайняття речі; також самовільне зайняття землі, будівлі чи іншої нерухомості не має захищатися проти власника або зареєстрованого правовласника. Але проблема в доказуванні: у реальному конфлікті захоплювач часто не каже “я самовільно зайняв”, а створює легенду – старий договір, усну домовленість, спадковий слід, “передання ключів”, помилку в документах, фактичне користування роками, свідків або фальшиві папери.
Чим це небезпечно для населення: військовий на фронті, переселенець за кордоном, власник із окупованої території, літня людина, спадкоємець, який не оформив документи, або громада, яка не внесла землю до реєстру, можуть опинитися проти особи, яка фізично зайняла майно, поставила паркан, охорону, обробляє землю або контролює будівлю. Власник у такій ситуації вже не просто “показує документи”. Він змушений доводити незаконність чужого фактичного контролю.
8. «Посідачі» можуть отримати самостійний захист навіть до набуття власності
Це другий новий пункт — саме про посідачів.
Проєкт не просто описує факт посідання. Він створює для посідача окремий захист. Стаття 583 прямо передбачає: право на захист посідання має будь-який посідач. Захист посідання спрямований на відновлення або збереження фактичного стану й не вирішує остаточно спору про право власності.
Стаття 586 дозволяє посідачу подавати позов про повернення посідання або усунення перешкод протягом одного року з моменту втрати чи порушення посідання. Стаття 587 додає: особа, яка неправомірно позбавила іншу особу посідання, зобов’язана повернути об’єкт посідання, навіть якщо вона посилається на наявність у неї права на такий об’єкт.
Окрема проблема – права добросовісного посідача при поверненні речі. Стаття 573 передбачає, що добросовісному посідачеві належать плоди й доходи, фактично одержані під час посідання; власник, який приймає річ назад, має відшкодувати необхідні витрати на утримання та збереження речі; а до моменту відшкодування таких витрат добросовісний посідач може утримувати річ, якщо інше не встановлено законом.
Чим це небезпечно: у конфлікті власник може опинитися в парадоксальній ситуації: він доводить своє право, але водночас змушений боротися з окремим процесуальним статусом посідача, який захищає не право власності, а факт контролю. Якщо посідач зможе переконати суд у своїй “добросовісності”, власник може ще й отримати фінансовий тягар — відшкодування витрат за утримання або поліпшення речі. У слабкій правозастосовній системі це може стати схемою: захопити, утримувати, створити витрати, судитися, тиснути на власника, а далі або вимагати гроші, або готувати шлях до набувальної давності.
9. Набувальна давність може перетворити довге користування чужим майном на право власності
Проєкт передбачає механізм набуття права власності за набувальною давністю. Стаття 442 говорить, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і відкрито та безперервно володіє нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п’яти років, набуває право власності на це майно, якщо інше не встановлено кодексом. Для нерухомості право виникає з моменту державної реєстрації, а право власності на нерухомість, транспортні засоби й цінні папери за набувальною давністю набувається за рішенням суду.
Сама набувальна давність як інститут не є абсолютним злом. Вона існує в багатьох правових системах для вирішення ситуацій із покинутим, невизначеним або тривалий час фактично використовуваним майном. Але в українському контексті небезпека виникає через поєднання кількох факторів: війна, окупація, масова міграція, смерть власників, незавершені спадщини, проблемні реєстри, корупція на місцях, слабкість судів і фізична неможливість багатьох людей контролювати своє майно.
Чим це небезпечно для українців: людина може бути не “байдужим власником”, а військовим, ВПО, біженцем, спадкоємцем, жителем окупованої території або власником, який не може повернутися через бойові дії. У такій реальності тривале фактичне володіння чужою землею, будинком, квартирою чи нежитловим приміщенням не можна автоматично трактувати як нормальну підставу для майбутнього набуття власності. Для України потрібні жорсткі воєнні й післявоєнні запобіжники: зупинення строків для майна ВПО, військових, мешканців окупованих територій, померлих власників, незавершених спадкових справ і майна громад.
10. Ліси, узбережжя, заповідники й пам’ятки можуть стати юридично вразливими
Проблема посідання, реєстрів і добросовісного набуття особливо небезпечна для природоохоронних і культурних територій. ZAXID.NET наводить попередження, що значна частина пам’яток археології, історичних територій і земель із особливим статусом досі не внесена до кадастрів або внесена з помилками. У матеріалі зазначається, що за даними Міністерства культури та стратегічних комунікацій в Україні понад 65 тисяч пам’яток археології, але в кадастрі зафіксовано лише близько 5 тисяч.
Greenpeace Україна також попереджає, що проєкт №15150 не має бути ухвалений остаточно в першочерговій редакції, а має бути доопрацьований із урахуванням захисту природоохоронних і культурних об’єктів та усунення шпарин для легалізації незаконно набутого майна.
Чим це небезпечно: якщо ліс, берег, заповідна територія, історичний ареал або пам’ятка не відображені належно в реєстрі, вони можуть стати мішенню для забудовників, аграрних структур, місцевих схем або приватизаційних маніпуляцій. Для українців це означає втрату спільного простору: доступу до природи, культурної спадщини, берегів, парків, зелених зон і історичних місць.
11. Люди з інвалідністю, жінки та вразливі групи можуть отримати менше свободи, а не більше захисту
Правозахисники критикують проєкт і в частині особистих прав. “Ліга сильних” заявляє, що проєкт №15150 містить серйозні ризики для людей з інвалідністю: права самостійно ухвалювати рішення, розпоряджатися майном, давати згоду на лікування, створювати сім’ю, виховувати дітей, жити в громаді й бути рівними перед законом. Організація прямо вказує, що проєкт зберігає модель, за якої людину можуть обмежити або повністю позбавити цивільної дієздатності через психічний або інший розлад здоров’я.
ZMINA також критикує проєкт за збереження підходів до позбавлення дієздатності, які можуть призводити до повної втрати людиною можливості здійснення прав.
Окремо Радіо Свобода звертає увагу на сімейний блок: судове “примирення” подружжя, ризики для жінок у ситуаціях домашнього насильства, відсутність альтернативних форм партнерства, питання репродуктивних прав і консервативне визначення сім’ї.
Чим це небезпечно: кодекс може не розширити автономію людини, а навпаки — посилити контроль над нею. Людина з інвалідністю ризикує стати об’єктом опіки замість суб’єкта права. Жінка в небезпечному шлюбі може отримати додатковий бар’єр для розлучення. ЛГБТІК+ пари залишаються без належного сімейного захисту. А розмиті моральні категорії можуть використовуватися для дискримінаційного тлумачення приватного життя.
12. Майно військових, ВПО, біженців і спадкоємців може стати мішенню “тихого захоплення”
Окрема небезпека нового Цивільного кодексу – застосування інституту посідання і набувальної давності до української реальності війни. Україна має мільйони людей, які фізично не контролюють своє майно не тому, що “покинули” його добровільно, а тому що вони служать у війську, стали ВПО, виїхали за кордон, перебувають на окупованій території, втратили документи, чекають на спадщину або не можуть повернутися до свого будинку через бойові дії.
У проєкті посідання нерухомості може встановлюватися через фактичні дії: зайняття, огородження, обробку або інші дії, які забезпечують ефективний контроль над річчю. Тобто юридично значущим стає не лише документ на майно, а й сам факт фізичного контролю над ним. Проєкт також передбачає, що безтитульне посідання речі як своєї може після спливу визначеного строку привести до набуття права власності за набувальною давністю, а будь-який посідач отримує право на захист посідання.
Формально в тексті є запобіжники: самовільне зайняття нерухомості не повинно захищатися проти власника, титульного володільця або особи, за якою зареєстроване речове право. Але практична проблема в іншому: захоплювач майна рідко визнає, що він самовільно захопив будинок, квартиру чи землю. Він може створити легенду — “домовився з родичем”, “отримав ключі”, “доглядав майно”, “обробляв ділянку”, “ремонтував будинок”, “користувався відкрито багато років”. І тоді власник змушений не просто показати документ, а вести довгий спір проти фактичного контролю, свідків, витрат, паперів і штучно створеної “добросовісності”.
Особливо небезпечно це для нерухомості в селах, прифронтових громадах, деокупованих районах, містах із великою кількістю переселенців, а також для квартир і будинків людей, які роками не можуть повернутися додому. За статтею 442 проєкту, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і відкрито та безперервно володіє нерухомістю протягом десяти років, може набути право власності за набувальною давністю; для майна, отриманого на підставі договору після завершення строку договору, строк щодо нерухомості становить п’ятнадцять років.
Чим це небезпечно для українців: у мирній стабільній державі набувальна давність може бути технічним інструментом упорядкування старих майнових ситуацій. У воєнній Україні вона може стати інструментом полювання на “відсутніх власників”. Майно військового, переселенця, біженця, загиблого, зниклого безвісти, літньої людини або спадкоємців може опинитися під контролем того, хто фізично зайняв об’єкт раніше, поставив паркан, завіз речі, обробив землю, зробив ремонт або створив видимість господарювання.
Це означає появу нового фронту майнової боротьби: власник буде змушений доводити, що його відсутність була вимушеною, що майно не було покинутим, що користування іншою особою не було добросовісним, а “посідання” є прикриттям захоплення. У реальних українських судах, із проблемними реєстрами, втраченими документами, окупацією, смертями, переміщенням і корупційними ризиками, така конструкція може працювати проти слабкого власника.
Що треба вимагати до другого читання: окремий воєнний запобіжник. Строки набувальної давності та правові наслідки посідання мають бути зупинені або спеціально обмежені щодо майна військовослужбовців, ВПО, біженців, мешканців тимчасово окупованих територій, зниклих безвісти, загиблих, спадкового майна, а також майна громад у прифронтових і деокупованих регіонах. Інакше новий кодекс може створити юридичну можливість для “тихого рейдерства” під виглядом фактичного догляду, користування або посідання.
ВИСНОВОК
Найнебезпечніше в проєкті №15150, навіть, не одна окрема стаття, а в комбінації механізмів.
Перший механізм – інформаційне очищення: право на забуття, цифровий образ, цифрова приватність і інформаційний спокій можуть дозволити впливовим особам, компаніям і фігурантам розслідувань ускладнювати доступ до суспільно важливої інформації.
Другий механізм – майнова легалізація через факт, строк і реєстр: посідання, набувальна давність, добросовісний набувач, презумпції та реєстрові записи можуть створити ситуацію, коли захищений не той, хто має справедливе право, а той, хто фізично контролює майно, першим вніс запис або провів об’єкт через формально добросовісного набувача.
Третій механізм – морально-судова невизначеність: доброзвичайність і широкі дискреційні формули можуть зробити приватне право залежним від суб’єктивної оцінки суду.
Четвертий механізм – звуження автономії вразливих людей: люди з інвалідністю, жінки в насильницьких стосунках, ЛГБТІК+ пари, переселенці, військові, спадкоємці та власники майна в окупації можуть отримати не додатковий захист, а нові юридичні ризики.
Фінальна формула критики така:
цей кодекс може стати не кодексом захисту громадянина, а кодексом захисту того, хто має фактичний контроль, реєстровий запис, адвокатів, гроші, час і можливість нав’язати свою версію реальності в суді.
ЩО ЗАРАЗ РОБИТИ?
До другого читання критично необхідно:
по-перше, звузити право на забуття лише до незаконної або недостовірної інформації, а не до “втрати суспільного інтересу”;
по-друге, прямо захистити відкриті дані, журналістику, OSINT, антикорупційні реєстри та комплаєнс-аналітику;
по-третє, прибрати або радикально обмежити “цифрову приватність” юридичних осіб;
по-четверте, переписати інститут посідання так, щоб він не міг використовуватися для захоплення землі, будинків, квартир, спадкового майна, майна військових, ВПО, людей за кордоном і громад;
по-п’яте, зупинити або спеціально врегулювати строки набувальної давності для майна, пов’язаного з війною, окупацією, евакуацією, смертю власника, незавершеною спадщиною та вимушеним переміщенням;
по-шосте, окремо захистити ліси, узбережжя, заповідники, землі культурної спадщини, комунальні об’єкти й усе майно, яке за своєю природою належить суспільству;
по-сьоме, прибрати розмиті моральні критерії там, де вони можуть дозволити судам обмежувати права через суб’єктивну оцінку;
по-восьме, переписати блок дієздатності, опіки, медичної згоди й сімейних прав відповідно до сучасних стандартів прав людини.
Без таких запобіжників проєкт №15150 може не модернізувати Україну, а створити юридичну архітектуру гетто для українців у власній державі. Варто розуміти, що поганий Цивільний кодекс небезпечніший за поганий закон, бо закон можна виправити швидше, а кодекс формує цілу епоху.
