Дискусії навколо економічного майбутнього України та післявоєнного відновлення дедалі частіше стають головною темою обговорення серед провідних експертів, бізнес-спільноти та аналітиків. Презентації нових урядових стратегій, які обіцяють стрімкі макроекономічні прориви, викликають чимало запитань у фахівців, які звикли опиратися на реальні цифри, демографію та інституційні чинники, а не на гучні гасла.
Відомий аналітик та економічний оглядач Олег Белінський оприлюднив на своїй сторінці у соціальній мережі розлогий та критичний розбір нової державної концепції розвитку. На його переконання, між задекларованими красивими цілями та суворою дійсністю лежить глибока прірва, зумовлена специфікою воєнного часу та системними помилками в управлінні капіталом.
«Є дві речі, які не літають: черепахи і коли люди без фахової економічної освіти починають говорити про економічні прориви.
Вчора був день популізму на економічному фронті. «Нова економіка» «Економічний прорив» «6% зростання ВВП» «24–30% інвестицій у ВВП» «Повернення 3,1 млн людей»
РекламаЗвучить красиво. Але економіка працює не на презентаціях. Вона працює на структурі населення, капіталі, інститутах і цифрах.
Почнемо з 6% зростання ВВП. Хто взагалі так ріс? Німеччина після війни. Але вона росла не тому, що написала гарну стратегію. Вона отримала мирний дивіденд. Значну частину безпекового навантаження взяли США. Гроші пішли у промисловість, житло, дороги, експорт. Польща росла на фондах ЄС, інтеграції в Європу, дешевій робочій силі і стабільному праві власності та розвинутому фондовому ринку. Ірландія будувала модель на низьких податках і транснаціональних компаніях. Корея росла по 8–9% на рік. Але це була молода аграрна країна. У 1960-х більшість населення жила на селі. Люди масово переходили із сільського господарства у промисловість. Китай зробей те саме, тільки в масштабі сотень мільйонів людей.
А тепер дивимось на Україну. У нас немає ні мирного дивіденду Німеччини, ні податкової моделі Ірландії, ні демографії Кореї та Китаю. Навпаки. Україна входить у майбутнє зі старінням населення, падінням народжуваності, міграцією і воєнною економікою. Корея та Китай росли на сільському населенні. Це був резерв дешевої робочої сили. Україна цей резерв не отримала. Навпаки. Війна і мобілізація найбільше вдарили саме по чоловіках із сіл, малих міст, аграрних районів, робітничих професій, будівництва та фізичної праці. Тобто там, де Корея і Китай отримали людський ресурс для росту, Україна отримала людські втрати.
РекламаДалі повернення людей. Стратегія говорить про повернення понад 3 млн українців. Не буде автоматичного повернення. Чоловіки не довіряють державі. Жінки вже кілька років ростять дітей у нових країнах. Діти інтегрувались, вивчили мову, пішли у школи, мають друзів і нове середовище. Для багатьох сімей питання вже не «коли повернутись». Питання інше: чи варто вдруге ламати життя дітей. Тому повернення людей це не цифра у презентації. Це довіра до держави, безпека, житло, робота, школи і прогнозованість.
Далі структура економіки. Сьогодні приблизно 35–40% економіки прямо або опосередковано зав’язані на державні витрати, оборону, бюджетний сектор, міжнародну допомогу і військовий попит. Це не структура економічного прориву. Це структура воєнного виживання. І тут виникає головне питання. Якщо зараз державні витрати займають таку вагу, то хто платитиме далі? Бо державні витрати це податки, борги або зовнішні гроші. Не можна одночасно говорити про ліберальну економіку і тримати економіку на державних витратах.
Далі інвестиції. Стратегія говорить про 24–30% інвестицій у ВВП. Добре. Хто принесе ці гроші? Бо паралельно мы говоримо про захист капіталу у країні, де право власності проходить через РНБО, санкції і ручні рішення. Ми вже бачили історії із санкціями. Ми вже бачили корупційні історії навколо людей, які були у системі ухвалення рішень та просто торгували санкціями. Ми вже бачили кримінальні історії навколо самого санкційного механізму а саме РНБО. То хто буде заводити десятки мільярдів доларів? Інвестор дивиться не презентацію. Він дивиться на суди, захист активів і правила гри.
Далі борг. Україна входить у цю «економіку майбутнього» з боргом понад 100% ВВП. Тобто майбутнє зростання вже частково заставлене під обслуговування боргів. І останнє. Україна не стане Німеччиною 1950-х. Бо Німеччина скорочувала військові витрати. Україна ще десятиліттями житиме поруч із Росією. Ми не отримаємо мирний дивіденд. Ми отримаємо післявоєнну економіку з воєнним бюджетом.
Тому питання не в тому, чи гарно звучать «6%». Питання інше. Яка модель це дасть? Хто працюватиме? Хто інвестуватиме? Як захищається капітал? Як фінансується армія? Яка демографія через 10 років? Бо поки показали цілі. Але між цілями і реальністю лежить економіка та бездарність управління. І саме бездарі в управлінні малюють плану на майбутнє. Для кого воно? Хто буде споживачем дурості?»
Читайте також: Екстрене відключення: у самісінького центру Житомира кілька вулиць залишилися без води
Ознайомитися з першоджерелом публікації, взяти участь у відкритому обговоренні цієї проблематики або залишити свій коментар ви можете безпосередньо на офіційній сторінці автора, перейшовши за посиланням на персональний профіль Олега Белінського у Facebook.
Погляди експерта відображають глибинні занепокоєння української бізнес-спільноти у поточному 2026 році щодо необхідності реальних судових реформ, прозорого захисту приватної власності та створення життєздатних економічних моделей, адаптованих до довгострокових безпекових викликів.
