«Йдіть ловіть рибку»: у Бердичеві розгорівся скандал через недоступність дитячих атракціонів для дітей з інвалідністю

Дитячий парк у Бердичеві став ареною для болючого скандалу, який оголив прірву між формальними правилами безпеки та елементарною людяністю. Мати чотирирічної дитини з інвалідністю (підгрупа А) розповіла, як адміністрація парку фактично виключила її малечу з можливості отримати звичайні дитячі радощі.

Для таких дітей, які потребують постійного супроводу через особливості здоров’я, похід на атракціони перетворюється на випробування не лише фізичне, а й моральне. У Бердичеві, за словами матері, вони зіткнулися з категоричною відмовою та байдужістю.

Анастасія Данилюк, мама дитини, виклала свою історію у місцевій спільноті «Підслухано БЕРДИЧІВ», не заради конфлікту, а щоб привернути увагу до проблеми виключення особливих дітей із життя громади. Нижче публікуємо її сповідь без змін:

“Хочу підняти дуже болючу для мене тему. У нашому місті, в Бердичеві, є дитячий парк атракціонів. Але, на жаль, для дітей з інвалідністю та ментальними порушеннями він фактично недоступний.

Реклама

Моя дитина має інвалідність (підгрупа А) та потребує постійного супроводу дорослого. Це не “примха” і не “перестраховка” — це необхідність для безпеки дитини. Але нам не дозволили разом сісти ні на дитячий паровозик, ні на батут, ні на інші атракціони для маленьких дітей.

Тобто дитина, яка має труднощі з рівновагою, сенсорні особливості та потребує підтримки поруч, просто не може скористатися цими атракціонами.

Я звернулася до керівниці парку — Галини Миколаївни. Спочатку розмова була спокійною. Мені навіть сказали: “Я вас прекрасно розумію, бо 15 років працювала з дітьми з інвалідністю”. Але далі прозвучало лише: “У нас такі правила”.

Реклама

Коли я запитала, куди можна звернутися вище, щоб ці правила переглянули й зробили парк доступнішим для таких дітей, мені відповіли, що “вище ви нікуди не звернетеся, бо правила є правила”.

Далі нам почали пропонувати як “альтернативу” дорослі екстремальні атракціони — “Веселі гірки”, “Ромашку” та інші. Але дитині 4 років із сенсорними особливостями це не просто не підходить — це може бути страшно й перевантажуюче: сильний шум, висота, швидкість, різкі рухи.

А потім я почула фразу, яка мене просто добила: “Тоді вам сюди не можна. Можете піти половити рибку”.

Тобто виходить, що дитині з інвалідністю немає місця в дитячому парку?

Коли я продовжила відстоювати право своєї дитини на доступне дозвілля, замість діалогу я побачила лише роздратування. Людина почала закривати вуха руками та говорити: “Боже, що це за день… йдіть вже звідси”.

Я пишу це не для конфлікту й не для образ. Я пишу це, бо діти з інвалідністю — це теж діти. Вони теж хочуть кататися на атракціонах, радіти, сміятися й мати звичайне дитинство. Доступність — це не тільки пандуси. Це ще й людяність, гнучкість і елементарне бажання не виключати таких дітей із суспільства. Моє материнське серце сьогодні знову обливається слізьми”