В останню путь у Житомирі провели двох військових – 41-річного Миколу Матвєєва та 34-річного Андрія Матвійчука. Обидва воїна добровільно стали на захист України з початку повномасштабного вторгнення рф. Микола загинув під час боїв у травні 2026 року, Андрій – у листопаді 2024 року.
Про це 27 травня повідомила Житомирська міська рада.
На щиті повернувся Герой…
Матвєєв Микола Миколайович (19.04.1985 — 13.05.2026 рр.)
Народився Микола Матвєєв у місті Житомирі. Навчався у ЗОШ №22 (нині — Ліцей №22). Після закінчення школи вступив до ПТУ №6, де здобув фах газоелектрозварювальника та отримав посвідчення водія.
Упродовж життя Микола був працьовитою, щирою та доброю людиною. Працював на різних підприємствах міста — АТ «Рудь», ТОВ «Автосвіт 57», ТОВ «Агробізнес». Згодом опанував спеціальність автомаляра, адже з дитинства захоплювався автомобілями, колекціонував моделі машин та цікавився технікою.
Він мав добре серце й особливу любов до тварин, особливо до котів. Захоплювався художньою літературою, постійно прагнув пізнавати нове. Найбільшим скарбом у його житті була донечка Катруся. Увесь свій вільний час Микола присвячував їй, виховуючи у доньці доброту, любов до природи і тварин. Саме завдяки татові у Каті з’явилася її пухнаста улюблениця — кішка Луна.
Із перших місяців повномасштабного вторгнення рф в Україну Микола Миколайович добровільно став на захист Батьківщини. Воював на Донецькому, Миколаївському, Херсонському та Харківському напрямках, мужньо виконуючи свій військовий обов’язок.
13 травня 2026 року, під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності та суверенітету України в районі населеного пункту Золочів на Харківщині солдат Матвєєв Микола Миколайович героїчно загинув.
На щиті повернувся Герой…
Матвійчук Андрій Сергійович (02.03.1990 — 19.11.2024 рр.)
Андрій народився у місті Житомирі. Навчався у ЗОШ №35 (нині — ліцей №35). Ще змалку вирізнявся доброю вдачею, щирістю та допитливістю. Дуже любив історію та географію, із захопленням працював із контурними картами, мав надзвичайно гарну пам’ять — прочитане запам’ятовував швидко і надовго.
Андрій любив природу та риболовлю. Його пристрастю з дитинства було село. бабуся вчила життєвим премудростям, а Андрійко залюбки допомагав по господарству, навчився працювати на землі й ніколи не боявся важкої роботи.
Після закінчення школи відразу розпочав трудовий шлях. Працював на будівництві у Житомирі, адже дуже любив створювати, бачити результат своєї праці. Згодом працював у ТОВ «Феруміна» — на підприємстві, яке спеціалізується на виготовленні високоякісних корпусів та металевих конструкцій для різних галузей. Андрій був надзвичайно роботящим, сумлінним і відповідальним. Не цурався жодної роботи, за що б не брався — усе робив чесно і на совість.
Для рідних Андрій був надійною опорою. Люблячий син, турботливий брат — він завжди підтримував матусю, допомагав сестрі не лише словом, а й ділом. Був чудовим дядьком для своїх племінників.. Андрій дуже любив дітей та мріяв про власну сім’ю, про донечку, про затишний дім, родинне щастя і мирне майбутнє.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення рф, Андрій не зміг залишитися осторонь. Йому боліла доля України, він прагнув захистити своїх рідних і свою землю від ворога. Хотів бути корисним державі та зробити все можливе для Перемоги.
Захищав Україну на Покровському та Сумському напрямках. Служив гранатометником механізованого відділення. Пройшов через важкі бої, втрати й справжнє пекло війни. В одному з боїв отримав контузію, горів у бронетранспортері, рятуючи своїх побратимів, сам зазнав тяжких опіків. Але після реабілітації повернувся до своїх воїнів, бо не міг інакше – вони стали для нього другою сім’єю.
19 листопада 2024 року мужній Воїн, солдат Андрій Матвійчук на позивний «Матвєй», виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини, героїчно загинув…
Лише через рік і шість місяців Герой на щиті повернувся до рідного Житомира…
