Минув рівно рік відтоді, як страшна трагедія назавжди змінила життя Коростишева. У ніч проти 25 травня 2025 року російська атака обірвала життя трьох дітей з родини Мартинюків: 17-річного Романа, 12-річної Тамари та 9-річного Станіслава. Вони загинули на очах у власного батька, а їхня мати зазнала серйозних поранень.
Пам’ять, яка живе в серцях і молитвах
На роковини трагедії біля великої могили з трьома хрестами зібралися найрідніші: батьки, родичі, вчителі та однокласники загиблих дітей. Панахиду провів отець Віталій, який рік тому допомагав рятувальникам розбирати завали вщент зруйнованого будинку родини.
«Ще й погода така була — безперервно йшов дощ. Був якийсь такий смуток. Таке було відчуття, що просто небо розкрилось і всі сльози нашої землі водночас посипалися в це місце, щоб оплакати ті втрати, які були там».
За його словами, важливо показувати дітям страшні наслідки війни, тому він привів на кладовище свого сина — однокласника загиблих, – пише Громадське.
«Ця могила фактично вся була закладена зверху мʼякими іграшками. Мій син — однокласник, я ввечері його взяв, ми прийшли на те місце, де діти загинули. Треба показувати дітям, щоб вони бачили, що робить війна, і які її наслідки», — каже отець Віталій.
Мати дітей, Олена Мартинюк, досі пересувається на милицях після пережитого поранення та операції. Біля могили вона зі сльозами поділилася нездійсненими мріями своїх дітей:
Найстарший син Роман планував подавати документи до політехнічного інституту.
«Думав, як той НМТ скласти, хвилювався. А тут — так і не склав», — зітхає Олена Мартинюк, розповідаючи про сина Романа.
«Тома зі Стасиком відмінники були… Рома хотів вступити до політехнічного, подавати заявку. Тома вчителькою хотіла бути. Стасик ще нічого не думав», — розповідає Олена.
Ігор додає: «Стасик дуже добрий був. Мурашок цукром годувати ходив. Йому шкода всіх було».
«Квіти на порожній парті»: як згадують дітей у ліцеї
У дворі Ліцею №1 імені Густава Олізара пройшла зворушлива лінійка пам’яті, ініційована самими школярами. Учні власноруч вирізали паперових ангелів, змонтували відео зі світлинами та принесли до школи квіти і м’які іграшки. У класі 9-річного Станіслава на його порожній парті досі стоять квіти, а на дошці розміщені спільні фотографії з однокласниками.
Його друг Захар зізнається, що навіть через кілька місяців після трагедії написав Станіславу привітання з днем народження у повідомленні, просто щоб зберегти про нього пам’ять.
Однокласниці Тамари, Софія та Уляна, які раніше часто збиралися разом на шкільному подвір’ї, на знак скорботи домовилися прийти цього дня у чорному одязі. Тамара любила математику і навчалася в музичній школі грі на домрі. Під час останнього звітного концерту музична школа присвятила загиблим вихованцям пісню-реквієм.
Не забувають у школі й про найстаршого Романа, який дуже захоплювався історією і любив дискутувати з вчителями. Минулого року останній дзвоник для його 11-го класу відбувся не у стінах ліцею, а на кладовищі — без музики та святкових промов.
Директор ліцею Сергій Мусієнко запевнив, що пам’ять про дітей берегтимуть завжди. Їхні портрети висять на спеціальній стіні пам’яті в коридорі, а на їхню честь на території навчального закладу висадили дерева.
