15 вересня на Харківщині, на Південно-Слобожанському напрямку, загинув житомирянин Олександр Ігорович Борзих. За його плечима були роки служби в міліції та поліції, перехід до Збройних Сил України ще у 2015 році, понад 700 виходів на «нуль» і бойовий шлях у складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади.
Про загибель Олександра та його життєвий шлях повідомив у публічному дописі Анатолій Мельниченко.
Житомир, школа №14 і родина
Олександр Борзих народився 3 липня 1983 року в Житомирі. Тут минули його дитинство та шкільні роки. Він закінчив 11 класів житомирської школи №14, нині — Ліцею №14, а вищу освіту здобув в Інституті підприємництва та сучасних технологій у Житомирі.
У повідомленні про Олександра особливо багато місця відведено його родині. Для матері він залишався сином, на якого вона могла спертися і який навіть далеко від дому намагався бути поруч.
В Олександра народилася донька. Згодом перший шлюб завершився. Пізніше у його житті з’явилася інша кохана людина, а разом із нею — ще одна дівчинка. Її Олександр прийняв як рідну доньку, піклувався про неї та був для неї татом.
Так у його житті було дві доньки. У повідомленні рідних їх називають двома найдорожчими дівчатами, до яких він хотів повертатися після служби, яких хотів обіймати, захищати й бачити, як вони ростуть.
Службу розпочав ще у 2005 році
У 2005 році Олександр вступив до лав міліції України, а після реформування системи продовжив службу в Національній поліції. На різних посадах він дослужився до звання майора та працював старшим дільничним офіцером поліції.
Після початку російської війни проти України він вирішив змінити напрям служби. У лютому 2015 року Олександр став до лав Збройних Сил України.
Рідним своє рішення він пояснив коротко:
«Я не можу інакше. Це буду не я, якщо ховатимусь від свого обов’язку».
Ці слова залишилися одним із найвиразніших спогадів про його вибір.
24 лютого був у Конотопі
На момент початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Олександр перебував у Конотопі Сумської області. У повідомленні зазначено, що він одним із перших прийняв там бій із російськими військами.
За мужність та участь у захисті Сумщини його нагородили орденом «За захист Сумщини».
Під час повномасштабної війни Олександр опанував спеціалізацію оператора безпілотних систем. За даними з повідомлення про його загибель, за цей час він мав понад 700 виходів на «нуль».
Його бойовий шлях був відзначений орденами та медалями, сотнями подяк і грамот. Нагороди Олександра згодом передали дружині та доньці.
За цими відзнаками стояли бойові завдання, тривалі виїзди, виснаження та постійний ризик. Але після них Олександр знову повертався до побратимів і до своєї родини.
Служив у 58-й бригаді
У повідомленні зазначено, що Олександр Борзих проходив службу у військовій частині А1376 та був командиром зенітного ракетно-артилерійського дивізіону першої артилерійської батареї, що входить до складу 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського.
15 вересня 2026 року він перебував у Харківській області, на Південно-Слобожанському напрямку.
У повідомленні про втрату цей день описують словами: «Цього дня серце Олександра не витримало тієї шаленої напруги, виснаження та темпу, які роками несла війна». Там же зазначено, що Олександр загинув, виконуючи військовий обов’язок.
У пам’яті рідних він залишиться не лише військовим із нагородами та бойовим досвідом. Передусім — сином, чоловіком, батьком двох доньок, братом і людиною, яка ще у 2015 році вирішила, що не може залишатися осторонь війни.
