Самого факту, що людина жила у Житомирі, півтора століття тому було недостатньо, щоб впливати на міську владу. Після реформи 1870 року право участі у виборах міської думи залежало від віку, майна, торгівлі та насамперед від сплати міських податків. Причому найбільші платники й численні дрібні платники отримували однакову частку місць у думі.
Житомирська міська дума існувала і до реформи 1870 року. У Державному архіві Житомирської області зберігається окремий фонд №64 «Житомирська міська дума» з документами XIX століття. Але саме міська реформа змінила принципи формування цього органу та структуру міського самоврядування.
Що таке міська дума
Міська дума була розпорядчим органом самоврядування — приблизним історичним аналогом представницької частини сучасної міської влади. Виконавчі рішення виконувала міська управа, а на чолі системи стояв міський голова.
Міська реформа 1870 року відмовилася від попереднього становного принципу представництва. Формально походження людини — дворянин вона, купець чи міщанин — уже не мало бути головною умовою участі у виборах.
Але загального виборчого права це не створило. На зміну становому обмеженню прийшла залежність від податків і майнового становища.
Хто міг голосувати у Житомирі
За правилами 1870 року особисто брати участь у міських виборах могли чоловіки, які досягли 25 років і сплачували на користь міста встановлені збори — з нерухомості, торговельної або промислової діяльності.
Тобто просто жити у Житомирі, працювати найманим робітником чи службовцем і навіть багато років бути мешканцем міста було недостатньо. Політичне представництво було прямо пов’язане з економічним статусом.
Найцікавіше — як саме рахували голоси.
Усіх виборців розподіляли на три групи залежно від того, скільки вони сплачували до міської казни. До першої входили найбільші платники, які разом забезпечували третину всіх відповідних міських зборів. Далі формували другу групу, яка разом давала ще одну третину. До третьої потрапляли всі інші платники.
І кожна з цих трьох груп обирала одну третину гласних міської думи.
Тож кілька десятків найбагатших виборців теоретично могли мати таке саме представництво у думі, як значно численніша група дрібних власників і торговців. Принцип «один виборець — однакова політична вага» тут не працював.
За що відповідала Житомирська міська дума
Дума займалася дуже практичними міськими питаннями. І документи Житомирського архіву добре показують, що це означало не в теорії, а на вулицях міста.
У фонді Житомирської міської думи збереглися рішення та листування про прокладання й розширення вулиць, площ і бульварів, відведення землі під забудову, торгівлю, місцеві збори та інші питання міського господарства.
Серед архівних справ є матеріали про облаштування Московської, Іванівської, Басейної та Малої Вільської вулиць, Хлібної площі, Дубенської й Старокостянтинівської вулиць та житомирських бульварів.
Дума також визначала розміри частини місцевих зборів і позик, встановлювала такси на продукти, вирішувала земельні питання та контролювала роботу виконавчих органів міського управління.
Тобто значна частина питань, через які житомиряни й сьогодні звертаються до міської влади — дороги, забудова, земля, торгівля, благоустрій, — була предметом суперечок і рішень міського самоврядування вже у XIX столітті.
Де засідала міська дума
У другій половині XIX століття на Великій Бердичівській з’явився окремий будинок міської думи. Він стояв на центральній частині вулиці між сучасними Театральною та Михайлівською.
Житомир Онлайн раніше показував старі світлини цієї частини Великої Бердичівської та будинку міської думи. Споруда, зведена у 1870-х роках, не пережила руйнувань Другої світової війни.
Цікаво, що архівні документи дозволяють простежити не лише рішення установи, а й кар’єри конкретних житомирських управлінців.
Наприклад, у 1906 році інженера Івана Доманєвського обрали гласним Житомирської міської думи. Після цього гласні обрали його міським головою. Згодом він ще кілька разів повертався на цю посаду.
У 1892 році коло виборців стало ще вужчим
Наступне міське положення 1892 року змінило правила ще раз. Податковий принцип фактично замінили жорсткішим майновим цензом, а кількість людей, які могли брати участь у міському управлінні, скоротилася.
Одночасно посилився адміністративний контроль за міськими думами. Житомирська дума не була незалежною від державної вертикалі: за її діяльністю стежила губернська влада.
Тому слово «вибори» у Житомирі XIX століття означало зовсім не те, що ми вкладаємо в нього сьогодні. Місто справді мало виборний орган, гласних і міського голову. Але можливість впливати на їх обрання була привілеєм порівняно вузької частини міського населення — передусім тих, хто мав власність, бізнес і платив помітну частину міських податків.
І все ж саме через міську думу проходили рішення, які поступово формували Житомир: де прокладати вулиці, що робити з міською землею, як розвивати торгівлю і на що витрачати кошти громади.
