19 листопада 1847 року в Житомирі відкрили навчальний заклад, аналог якого в усій Російській імперії був лише один — у Вільно. Житомирське рабинське училище мало готувати не тільки майбутніх рабинів, а й учителів для державних єврейських шкіл.
Документи училища сьогодні зберігаються у Державному архіві Житомирської області у фонді №396. Там є положення про училище, списки учнів, класні журнали, програми, звіти, документи про іспити, бібліотеку, гуртожиток і навіть витрати на одяг та харчування вихованців.
Чому саме Житомир
Вибір міста був не випадковим. У середині XIX століття Житомир був губернським центром із великою єврейською громадою і одним із важливих осередків єврейського книгодрукування. Енциклопедія YIVO зазначає, що державні рабинські училища відкрили саме у Житомирі та Вільно — містах, які були адміністративними центрами й водночас центрами друку книжок івритом та їдишем.
Масштаб громади добре видно вже за даними 1851 року: у Житомирі налічувалося 10 459 євреїв, діяли синагога, 30 молитовних будинків і 54 хедери — традиційні початкові єврейські школи. У 1830–1840-х роках у місті сформувалося й помітне середовище прихильників Гаскали — єврейського Просвітництва.
Саме в цей час імперська влада почала перебудовувати систему освіти євреїв. Указ 1844 року передбачав створення державних єврейських училищ і окремих закладів, які мали готувати рабинів та викладачів. Традиційні релігійні дисципліни тут поєднували із загальноосвітніми.
Щоб вступити, одного знання релігійних текстів було замало
За дослідженням житомирської історикині Наталії Рудницької, до училища могли вступати єврейські хлопчики різних станів. Вступ був конкурсним: перевіряли знання єврейських предметів, російської та німецької мов, арифметики, історії й географії.
Навчання мало два головні напрями — педагогічний і рабинський. Поряд із загальними дисциплінами учні вивчали Біблію, Мишну, Гемару, історію єврейського народу, іврит, духовне красномовство, а також сирійську й халдейську мови.
Серед викладачів були відомі діячі єврейської культури та науки: Авраам Бер Готлобер, Хаїм Зелік Слонімський, Еліезер Цвейфель, Хаїм Цві Лернер та інші. Слонімський був не лише просвітителем, а й математиком, астрономом та винахідником.
Училище починалося навіть без власного будинку
Перші роки заклад не мав окремого приміщення. Частину класів розмістили у двоповерховому будинку купця В. Перельцвейга, іншу — у восьмикімнатному будинку вдови полковника Б. Анастасьєвої на Малій Бердичівській. Пізніше училище переїхало до будинку в садибі Евеліни Ганської.
Архівні документи зберегли й значно буденніші деталі життя вихованців. За контрактом 1851 року підрядник, який утримував спільну учнівську квартиру, мав забезпечувати дітей їжею та водою, двічі на місяць організовувати баню, опалювати приміщення з 15 жовтня до 1 квітня і видавати для освітлення одну свічку на чотирьох учнів та репетитора.
Утримувалося училище переважно за рахунок так званого свічкового збору, який сплачувало єврейське населення. У 1852 році на його роботу виділили 10,4 тисячі рублів.
Чому училище не залишилося рабинським
Державна модель не завжди знаходила підтримку всередині традиційних єврейських громад. Частина з них насторожено ставилася до казенних рабинів, яких готували такі заклади. Історичні дані показують, що випускники частіше йшли в освіту: до кінця 1862/63 навчального року Житомирське училище підготувало 68 учителів і 27 рабинів та підрабинів.
У 1873 році рабинське училище ліквідували в попередньому форматі й перетворили на Єврейський учительський інститут. Історію його наступника Житомир Онлайн розповідав раніше. Інститут проіснував до 1885 року.
