Майже чотири місяці рідні чекали на повернення Владислава Шуляренка. 30-річний воїн загинув 12 липня 2026 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. Тепер Захисник повернувся на щиті до Житомира. У нього залишилися дружина та маленька донька, голоси яких він так любив чути після повернення з бойових позицій.
Побратими називали Владислава «Тигром» — за особливу сміливість і готовність ризикувати собою заради інших. А дружина з любов’ю називала його фантазером. Він любив мріяти, вигадувати й навіть у найважчі часи намагався зберігати позитивний настрій.
Владислав Шуляренко народився 14 червня 1996 року в Коростені. Навчався у Вишевицькій школі-інтернаті, а згодом закінчив Коростенський професійний ліцей, де здобув фах зварювальника металевих конструкцій.
З юності захоплювався автомобілями, швидкістю та пригодами. Любив рух і прагнув наповнювати життя яскравими подіями.
Повернувся до війська у перші години повномасштабного вторгнення
Військовий шлях Владислава розпочався у 2016 році. Він долучився до Збройних сил України, пов’язавши свою службу з 95-ю окремою десантно-штурмовою бригадою. Служив також у 13-му окремому батальйоні Десантно-штурмових військ.
Брав участь в Антитерористичній операції та Операції об’єднаних сил. За роки служби й участь у бойових діях був відзначений нагородами.
На початку 2022 року Владислав звільнився з військової служби. Однак із початком повномасштабного російського вторгнення вже у перші години добровільно повернувся до війська.
Боронив Київщину, виконував бойові завдання на Курському напрямку, а згодом продовжив воювати на Запорізькому.
Останнім часом служив стрільцем — помічником гранатометника у штурмовому спеціалізованому батальйоні «Шквал».
Особливо побратими запам’ятали його під час евакуації поранених. Ризикуючи власним життям, Владислав вивозив товаришів на техніці, яка через обстріли була майже непридатною. Попри небезпеку, продовжував допомагати тим, хто цього потребував.
Бойові товариші згадують його як сміливого, зібраного й позитивного воїна. Він умів підтримати інших, пожартувати навіть у важкі моменти й залишатися собою там, де щодня доводилося ризикувати життям.
«Я втомився» — слова, яких раніше від нього не чули
За роки військової служби Владислав не звик скаржитися на труднощі. Та в останній місяць виконання бойових завдань уперше промовив:
«Я втомився».
За цими двома словами стояли виснаження, біль і тягар війни, які він ніс, залишаючись підтримкою для побратимів.
Найбільшим сенсом життя Владислава була родина. Він безмежно любив дружину й свою єдину донечку. Намагався не показувати близьким втому та тривогу, оберігаючи їх від переживань.
Після кожного виходу з позицій Владислав насамперед телефонував додому — хотів почути голоси дружини й донечки та переконатися, що з ними все гаразд.
12 липня 2026 року його життя обірвалося на Запорізькому напрямку.
У глибокій скорботі залишилися дружина, донька, рідні, близькі, друзі та бойові побратими Владислава Шуляренка.
