На щиті повернувся Герой
ЗАЛІЩУК ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ 29.04.1973 — 02.11.2026 рр.
Олександр Вікторович народився 29 квітня 1973 року у м. Житомирі. У рідному місті минули його дитинство та юність, тут він зростав, здобував освіту, будував своє життя, формував характер і зустрічав людей, які стали йому дорогими.
Навчався у Житомирській загальноосвітній школі № 21 (нині — Ліцей № 21 міста Житомира). У 1992 році з відзнакою закінчив медичне училище № 1 (нині — Фаховий коледж Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради), здобувши професію фельдшера. Певний час працював за фахом, допомагаючи людям.
У 1997 році Олександр здобув другу освіту в Житомирському державному педагогічному інституті імені Івана Франка (нині — Житомирський державний університет імені Івана Франка), отримавши спеціальність учителя хімії та біології. Працював лаборантом в Обласному центрі крові.
Упродовж 2003–2017 років працював у будівельній сфері, а згодом обійняв посаду провідного спеціаліста з ремонту та експлуатації будівель і споруд в АТ «Укртелеком». У кожній справі Олександр виявляв відповідальність, сумлінність і професіоналізм.
14 вересня 2024 року він став до лав Збройних Сил України. Служив фельдшером медичного пункту першого батальйону 115-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
На війні його професійні знання та людяність набули особливого значення. Олександр рятував поранених, евакуював їх із поля бою, підтримував тих, хто опинився на межі життя і смерті. Для нього кожне врятоване життя було найвищою цінністю і найвагомішою перемогою, а кожна втрата — невимовним болем. Він був Людиною честі, мужності та великої внутрішньої сили, яка не залишала у біді ні побратимів, ні тих, хто потребував допомоги.
Сам Олександр ніколи не вважав себе героєм. Скромно говорив: «Я не герой, просто роблю свою роботу, герої — це ось ці хлопці в окопах, які ризикують кожну мить». За сумлінну службу був відзначений грамотами та медалями.
Його пам’ятатимуть не лише як відважного медика, а й як щиру, доброзичливу людину з чудовим почуттям гумору. Олександр умів підтримати словом, розрадити, подарувати посмішку навіть у найтяжчі моменти. Він мав багато друзів, цінував справжню дружбу, любив спілкування. У вільний час писав вірші, вкладаючи в них свої думки, переживання та глибину душі.
Особливе місце в його житті посідала родина. Олександр був люблячим чоловіком, найкращим батьком для своїх дітей, надійною опорою та справжнім другом. Він був турботливим дідусем, якого безмежно любили онуки. Родина була його найбільшим щастям, джерелом сили. Навіть перебуваючи далеко, Олександр намагався оберігати близьких від тривог, у телефонних розмовах запевняв, що все добре.
2 листопада 2026 року життя Олександра Заліщука обірвалося трагічно. До останнього Він надавав допомогу людям, які постраждали внаслідок злочинного ворожого обстрілу гуманітарного хабу в Комишувасі. Навіть перед лицем смертельної небезпеки Він залишився вірним собі — рятував інших, не думаючи про власне життя.
У глибокій скорботі рідні, близькі, друзі та бойові побратими…
Світла пам’ять і вічна слава Захиснику України!
