У Житомирі середини XVIII століття учнів навчали складати вірші, будувати промови й переконувати слухачів. У 1757 році в місцевій школі єзуїтів уже діяли класи граматики, синтаксису, поетики та риторики. Заклад міг розвиватися далі, однак земельна суперечка з міською владою завадила йому стати колегіумом.
Ця історія почалася 1724 року, коли в Житомирі з’явилася єзуїтська місія. Її створенню сприяв київський каштелян Казимир Стецький. Спочатку єзуїти звели невеликий дерев’яний костел, а згодом розбудували цілий комплекс із житловими та навчальними приміщеннями.
Як у Житомирі вчили поезії та красномовства
У 1751 році, за історичним нарисом Київсько-Житомирської дієцезії, місію перетворили на резиденцію та відкрили школу. У ній вивчали дисципліни, які сьогодні більше нагадують університетські гуманітарні курси.
Граматика й синтаксис давали учням основу для правильного мовлення та письма. Поетика знайомила з будовою віршованих творів і літературними зразками. Риторика навчала складати промови, добирати аргументи й переконливо висловлювати думки.
Єзуїтська система освіти широко використовувала твори античних авторів. Учні інших колегіумів ордену вивчали латину, розбирали класичну поезію, вправлялися в усних виступах і письмових роботах. Знання перевіряли не лише відповідями вчителю, а й диспутами та обговореннями. Така освітня традиція була основою й житомирських гуманітарних студій.
Для Житомира це був один із ранніх осередків систематичної освіти. Навчання поєднувалося з релігійним вихованням, адже школою опікувався католицький чернечий орден.

Земельна суперечка, яка змінила долю школи
Зміцнити місію допоміг Казимир Стецький. Він передав єзуїтам маєток Крошня, який оцінювали у 80 тисяч злотих. Ці кошти та земельні володіння мали забезпечити утримання й розвиток закладу.
Проте в 1752–1754 роках між єзуїтами та міською владою виник конфлікт через право власності на землю поблизу Крошні. За історичним нарисом Київсько-Житомирської дієцезії, суперечка істотно скоротила фінансові можливості місіонерів. Саме з нею пов’язують те, що житомирська школа так і не перетворилася на повноцінний колегіум.
Попри труднощі, єзуїти продовжували будувати. У 1751–1762 роках перебудували та розширили костел. Згодом звели кам’яні келії, а наприкінці 1760-х — нове приміщення школи.
Більше про весь монастирський комплекс, його старі зображення та долю будівель можна дізнатися з історії єзуїтського монастиря в Житомирі.
Що сталося зі школою та її будівлями
У 1773 році після ліквідації ордену єзуїтів на цих землях навчальний заклад перейшов під інше управління. Його перетворили на світську школу, яка продовжила освітню традицію міста.
У 1784 році тут навчалося вже близько 600 учнів. За історичними відомостями, викладачів було лише шестеро. У нижчих класах один учитель викладав кілька предметів, а у старших з’являлася спеціалізація за дисциплінами.
Школа проіснувала в різних організаційних формах до XIX століття. А від колишнього єзуїтського комплексу в Житомирі збереглися руїни келій на вулиці Леха Качинського, 12. Вони внесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятка архітектури національного значення.
У лютому 2026 року стало відомо, що на реставрацію келій не передбачили коштів в обласному бюджеті. Споруда, де колись жили люди з освітнього осередку Житомира XVIII століття, залишається руїною.







