Ця неоднозначна і нашуміла історія, про яку ми вже писали, на вустах усієї України та світу: сурогатна мама (хоча сама жінка навідріз заперечує цей факт і стверджує, що двійня хлопчиків – її кровні діти) відмовилась віддавати дітей італійському подружжю — замовникам дітей (такими вважають себе італійці). Справа вже стала міжнародним скандалом, у неї втрутилась головний омбудсмен країни та зацікавились журналісти усього світу.
– Ми знаємо, що це наші діти, любимо їх всім серцем і будемо боротися за них до останнього. Ми були з ними від народження, коли ще ніхто не був певен, що вони житимуть. Раділи їхнім першим крокам, посмішкам та словам «мамо» і «тато». А тому ми не дозволимо, щоб наших дітей передали чужим людям, — так кажуть батьки двійнят і готові захищати їх «вогнем та мечем». Бо на сьогодні за рішенням вже кількох судів двійню хлопчиків мають передати італійцям. Ходили чутки, що сурогатна мама з дітьми переховується, остерігаючись, що у будь-який момент дітей забере виконавча служба. Але зараз Ірина з чоловіком готуються до акції протесту на захист дітей…
Ірина вкотре повторює свою версію подій.
– Я шукала роботу і натрапила на оголошення у газеті: «Великий заробіток для жінок». На той час я вже мала 10-річну доньку від першого шлюбу і думала про те, щоб якимось чином забезпечити її майбутнє. Подзвонила за оголошенням, відповів чоловік, запропонував зустрітись у кафе. Там були ще дівчата. Ми сиділи в одному кафе, але за різними столиками. Він роздав нам усім анкети. Представився лікарем з Міністерства охорони здоров’я. Сказав, що підбирає жінок для безплідних пар. Йшлось про те, щоб стати донором — здати яйцеклітину. Сказав, що це оплачується до 20 тисяч євро. На той час я навіть не знала, що таке сурогатне материнство. Я не уявляла, що народжу і віддам комусь дітей.
Посередник запропонував поїхати у клініку, де я мала пройти медогляд. Про підсадку ембріонів не йшлось. Повернулась додому, а через деякий час він подзвонив і сказав, що за аналізами я вагітна. Але якщо навіть припустити, що у квітні мене ймовірно запліднили, то вже у травні я потрапила у лікарню з кровотечею. У мене стався викидень, на що є підтвердження — медичні довідки з лікарні. Я жила з чоловіком у шлюбі, завагітніла вдруге, і ми вже чекали цих дітей як своїх.
Перейми почались передчасно. Чоловік завіз мене у Барське пологове, де за допомогою кесарського розтину я народила двійню хлопчиків. Діти були у вкрай важкому стані, на той час ніхто не знав – виживуть вони чи ні. Їх відправили одразу на Вінницю у реанімацію дитячої обласної лікарні, де фактично рятували з того світу. Через тиждень мене викликали до дітей. Я була знесилена, і чоловік ліг разом зі мною у лікарню, нам виділили окрему палату. Ми були постійно поруч із дітьми, годували їх, доглядали та раділи кожному їхньому зрушенню на краще. У місячний термін зареєстрували дітей у РАЦСі, як того вимагає закон.
Лише через два місяці, коли дітям стало краще, у лікарні з\’явився посередник. Розповів усім, що я не мати цим дітям, що я сурогатна матір. На руках у нього були чисті бланки договорів, де був заповнений лише один бік. Він вимагав підписати договір заднім числом прямо на сходах лікарні. Сказав, що є батько-італієць, хворий на розсіяний склероз, потрібні стволові клітини, негайно віддайте дітей. Ми перелякались: для чого цим людям потрібні діти? Звісно, відмовились. На це він пригрозив нам судом та криміналом.
Ірина народила двійню хлопчиків у листопаді 2010 року. У 2011 році вона з чоловіком отримала повістку в суд: свої права на дітей заявляло італійське подружжя. Окрім цього, італійці звернулись з заявою на Ірину в Управління по боротьбі з торгівлею людьми з вимогою повернути їм дітей. Проте там вивчили ситуацію і не виявили ознак злочину. У порушенні кримінальної справи було відмовлено.
Тим часом судова справа щодо долі двох хлопчиків-двійнят розглядалась Барським районним судом, і у березні 2012 року було винесено рішення — позов громадян Італії задовольнити. Визнати італійське подружжя біологічними батьками дітей, а свідоцтва про народження дітей, видані місцевим РАЦС, недійсними. Це рішення суду Ірина оскаржувала у Вінницькому Апеляційному суді, який залишив рішення Барського районного суду без змін. Таким же було нещодавнє рішення Вищого спеціалізованого суду України. Фактично це означає, що українські суди вирішили долю двійнят. І тепер єдина надія у Ірини та її чоловіка на європейські та міжнародні суди.
– Ми сподівались на справедливість нашого суду, тепер сподіваємось лише на себе, — каже чоловік Ірини Дмитро. — Я вважаю цих дітей своїми, незважаючи ні на що. І це питання в нашій родині навіть не обговорюється. Ми живемо разом, дружина завагітніла. Виховуємо дітей вже три роки і будемо робити це і надалі.
Та навіть якщо припустити, що дружина брала участь у тій програмі і стало питання віддати дітей, не зробили б цього, дізнавшись, що людина хвора та для чого у таких випадках потрібні новонароджені діти. Нам просто стало страшно за долю дітей. Ми пробували своїми каналами дізнатись щось про цих людей, та виявилось, що адреси, які вони вказали, взагалі не існують.
Діти постійно біля нас, ми їх нікуди не відпускаємо і справді боїмось за них. Адже була історія з французами, які вивозили дітей через кордон у ящиках фургона. Де гарантія, що так не заберуть і наших дітей?
За наших хлопчиків ми будемо боротися до останнього. І якщо держава не може захистити своїх громадян, сподіваємось, нас підтримає громадськість. А тому готуємось до акції протесту на захист дітей.
– На сьогоднішній день судами трьох інстанцій – районного, Апеляційного та Вищого спеціалізованого – італійців визнано біологічними батьками дітей, — каже Леонід Мазур, представник Ірини у суді. – Але у справі немає жодного доказу, який би вказував, що М. є сурогатною матір’ю саме італійського подружжя. Навіть якщо припустити, що процедура запліднення була проведена, жодних договорів з клінікою та біологічними батьками Ірина не укладала.
Впродовж усіх судових розглядів суд брав як за основні докази шахрайські дії громадянина К. (посередник — авт.), який не перебував у трудових відносинах з інститутом генетики та репродукції та клінікою. А отже не мав ніякого юридичного права пропонувати М. як майбутній сурогатній матері роботу, а тому відібрані ним у Ірини заяви не можна вважати такими, що мають будь-яку юридичну силу.
На разі по діях К., який ввів в оману Ірину, порушено кримінальну справу і ведеться досудове розслідування.
Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я, договір між сурогатною матір’ю та подружжям повинен укладатись до зачаття дитини. Чого у даному випадку зроблено не було. Той договір, який пізніше представили позивачі у суді, не є оригіналом та нотаріально не завірений. На разі ми доводимо визнання його недійсним у Шевченківському суді м. Києва. У зв’язку з цим та відкриттям кримінального провадження ми просили зупинити розгляд справи, але судом це було проігноровано.
Та навіть якщо припустити, що Ірина сурогатна матір італійського подружжя, то самі італійці не дотримались умов спільного договору і не приїхали, як того вимагається від батьків-замовників, після народження дітей в лікарню, не звернулись в РАЦС із тим, щоб зареєструвати дітей. Ми взагалі не знаємо, існують вони чи ні, бо за три роки судових слухань їх ніхто не бачив. То кому ми маємо віддавати дітей, якимось шахраям? Експертизу ДНК, яка могла довести біологічне походження дітей, ні одній, ні іншій стороні в ході судового розгляду так проведено і не було. Як можна стверджувати, що це діти громадян Італії? Зараз ми збираємось оскаржувати, на нашу думку, фактично злочинне рішення української судової Феміди у Міжнародному суді Страсбурга. Бо це рішення судів повністю позбавляє Ірину будь-яких прав на дітей і надає можливість безперешкодно вивезти їх за кордон.
– Та, врешті-решт, зважаючи на все це, як можна забрати дітей з родини, де вони вже живуть три роки, і віддати чужим людям, яких ні вони, ні будь-хто інший ніколи не бачили? – запитують Ірина з чоловіком та її представники.
– У цій справі ми були як представники інтересів дітей. І подали касаційну скаргу після рішення апеляційної інстанції, разом з нами аналогічну касаційну скаргу подала прокуратура, – так прокоментувала ситуацію під час останнього візиту у Вінницю омбудсмен України Валерія Лутковська. — Подача у даному випадку касаційної скарги з боку прокуратури зупиняє виконавче провадження.
Отож, діти залишаються в Україні до тих пір, доки справа до кінця не буде розглянута в судових органах.
Це дуже складне на сьогоднішній день питання застосування такої репродуктивної технології як сурогатне материнство. Тому що фактично це діти, які народжені на території України, але, виходячи, принаймні, з рішення апеляційної інстанції, — генетично це діти двох громадян Італії.
– Я готова на все заради дітей, ми будемо боротися до останнього, — каже Ірина. — Навіть якщо це загрожуватиме нам в’язницею та криміналом, бо саме цим нам погрожували представники італійців. Без дітей ми вже не уявляємо свого життя. Окрім нас, у них є дідусі та бабусі, які їх люблять понад усе. І ми нізащо не віддамо дітей невідомо кому, куди і навіщо.
Нещодавно у Ірини побували французькі журналісти, вона стала головною героїнею їхнього сюжету про сурогатне материнство в Україні. Що буде далі – покаже час…
