До редакції сайту надійшов дзвінок від стурбованої житомирянки. Сьогодні вона стала свідком вкрай неприємної ситуації. Жінка разом з дитиною – хлопчиком років 10, котрий був на інвалідному візку – поросила водія допомогти піднятися їй до салону. У відповідь водій маршрутного таксі почав лаятися на неї. Дякувати молодим хлопцям, котрі були у салоні, все ж таки допомогли жінці з дитиною. Та питання залишається відкритим…
Можливості інвалідів пересуватися у місті вкрай важкі. Сьогодні ми можемо побачити де-не-де місця підйому для людей на візках замість сходинок в деяких магазинах або установах. Але це далеко не все, що потребує інвалід на візку для нормального пересування у місті.
Транспорту для перевезення таких людей у Житомирі мало: лише декілька тролейбусів. Жодної маршрутки такої ж немає. Більше того, байдуже ставлення людей до інвалідів вкрай вражає. Сьогодні переймаються лише тим, що ближче до своєї «рубашки», ніж про людину, котрій ця допомога справді потрібна.
Сьогодні люди у візках стикаються кожен день з великою кількістю проблем: як спуститися з 5 поверху у будинку без ліфта, як переїхати на тротуар з дороги, як проїхати на громадському транспорті. І допомога від людей надходить не так часто, як хотілося.
Поки у бюджеті як завжди не має грошей на людей з особливими потребами, нам варто хоча бі допомагати їм, адже їх життя кожен день – це бій.
