Одного разу розповім своєму сину, що колись, давним-давно, медицина в нашій країні була безкоштовна. Що були лікарі, які любили свою роботу по-справжньому, пишались нею і допомагали всім хворим.
Але, поступово все почалось змінюватись. Намагаючись віддячити за врятоване життя, люди стали одарювати лікарів цінними подарунками. Та з часом, люди подумали, що якщо заплатити наперед, то шансів вилікуватись в них стане набагато більше. Лікарям то сподобалось, проте згодом їм стало мало.
Адже не кожен мав таку звичку – оплачувати безкоштовну медицину. От вони і придумали “благодійні внески”. Спочатку, медпрацівники сором’язливо просили допомогти медицині, якщо хворий мав таку змогу.
Потім, як не дивно це звучить, “благодійний” внесок став обов’язковим у кожній медичній установі. Зараз, ми на принципово новому рівні.
В лікарні розклеєні от такі оголошення:
і медпрацівники кажуть, що благодійні внески – це обов’язок пацієнта, згідно Закону… залишається тільки незрозуміло, якого.
І я обов’язково розповім сину йому історію його появи на світ.
Наразі дуже модно домовлятись про пологи.
Я принципова в цьому питанні, і прагну позбутись корупційних схем і в цій сфері також. Отже, я не домовлялась з лікарями і поїхала в лікарню коли підійшов час. Про те, з ким я домовлялась, мене питали всі – медсестра і лікар в приймальному відділенні, акушерки і лікарі в патології, і навіть працівники реанімації. Реакція була різною – від відвертого здивування до повного розчарування.
Усвідомлюючи мою рішучість, мене оформили в патологію без зайвих питань. Але в патології, старша сестра, Яремчук Наталія Володимирівна, визвала до себе і повідомила, що згідно їх «Закону», я маю сплатити благодійний внесок у розмірі 200 грн. ( мені не повезло, бо маю не житомирську прописку. Житомирянки мали сплатити 100грн.) Коли я відмовилась, її обуренню не було меж. Вона змусила мене, писати заяву на ім’я головного лікаря Вусика Анатолія Івановича, про те, що я відмовляюсь платити БЛАГОДІЙНИЙ внесок. Цікаво – навіщо ця заява пану Вусику? Щоб підбити денну касу? А зробити це не важко. В патології близько 10-ти чьотирьохмістних палат. Деякі – одномісні, де благодійниці, звичайно мають платити більше. Багато породілль перебувають в патології не більше декількох годин, але свій внесок сплатити зобов’язані. Отже, якщо взяти приблизний підрахунок, то патологія заробляє близько 4000 грн благодійних внесків щоденно, що становить 1 460 000 грн. щорічно.
Але це лише перша сходинка шляху породіллі у пологових будинках.
Наступна сходинка – це пологи. Згідно опитування 20-ти моїх знайомих, які народжували у 2013-2014 роках вартість домовленості з лікарем коливається від 500 до 2500 грн. Молодшому медперсоналу платять від 100 до 1000 грн.
Згідно відповідей на мої запити до ЦМЛ №1 ми можемо легко підрахувати скільки вдячності від породілль отримують медпрацівники. За основу берем середнє значення “вдячності” лікарю – 1000 грн. Отже, 3679 пологів – це по 108 000 грн. на рік, на кожного з 17 лікарів.
Та попереду, ще третя сходинка. Виявляється всі палати в післяпологовому відділенні платні. Коштують від 150 грн. до 1000 за 3 дні перебування. Моя палата була №25. Отже, якщо візьмемо за основу сплату за кожну палату 500 грн. за 3 доби, можна підрахувати, що післяпологове відділення заробляє близько 1 520 000грн. на рік.
Та ще й за всі ліки ти сплачуєш сам, безкоштовно лікують лише своїх.
Якби кошти породілль насправді витрачали би на лікування, наприклад, хворих дітей – уявіть, на скільки щасливих родин в Україні стало би більше?
І, найгіршим є те, що справа не лише у розбещених нами лікарях. Справа у кожному з нас. У нашій свідомості. Навіть найзавзятіші активісти, які прагнуть змінити країну не наважуються піти проти корупції у медицині, тому що коли мова іде про твоє здоров’я, або здоров’я твоєї дитини – гроші не рахують. Ми боїмося, що до нас будуть погано ставитись, якщо ми не заплатимо. І на превеликий жаль – це насправді так. Ми самі виростили покоління корисливих та бездушних медиків, для яких Клятва лікаря України – це просто слова.
Щиро шкода людей, у яких насправді немає грошей. До них ставляться як до непотребу. Скільки з них мучились від болю в коридорах, очікуючи безкоштовне знеболююче. Скільком так і не зробили без благодійного внеску безкоштовний знімок, який міг би врятувати життя…
Можливо, якщо хоч один з лікарів згадає, про що він присягав – це врятує хоч декілька хвилин людського життя.
Далі буде…
