Так уж ведеться, що Житомирщина, попри своє зовсім непересічне значення для України в цілому, на політичній арені держави зазвичай пасе задніх. Загальні бурхливі події хоч і торкаються нашого поліського краю, але здебільшого якось кволо та невпевнено.
Безумовно Житомир мав і свій Майдан і своїх леніних відправляв на смітник історії і навіть подеколи люстрації держслужбовців домагався. Втім це все у порівнянні із градусом в інших регіонах мало дещо самодіяльний вигляд.
Мабуть саме така специфічна роль Житомирщини в державі і призвела до того, що колись протягом тривалого часу саме наш обласний центр був одним із найспокійніших за рівнем різноманітної злочинності та пов\’язаних із нею негативних для суспільства процесів.
Плинув час. До влади в Україні приходила різна нечисть, що намагалася загарбати у свої лабети хіба-що не всю державу разом із її народом у вигляді кріпаків. Оскільки ця влада спиралася насамперед на злочинні кола, то перше, що вона почала заповзято робити – руйнувати структури, що з такими колами та їхніми представниками покликані боротися. І першою жертвою владних чорних задумів у нашому регіоні мала стати міліція.
Немає жодного сенсу співати дифірамби нашій міліції, адже її недоліки на поверхні та практично всім відомі. Проте мабуть кожен мешканець обласного центру попри будь-які негаразди має цілком виправдане бажання почуватися у своєму місті спокійно, впевнено, а в ідеалі – ще й захищено від різноманітної наволочи, що зазвичай заважає жити добропорядному громадянинові. Відтак міліція нам еге ж потрібна та, бажано, ще й у ефективному вигляді.
Що зробили януковичі з житомирською міліцією – згадувати не варт, адже зірка щастя цих панів закотилася та, сподіваємося, на завжди. Слід тільки констатувати: їм удалося спочатку зруйнувати органи внутрішніх справ ущент, а потім ще й стравити їх з людьми.
Сталося, як відомо, зовсім не так як бажалося всіляким там пшонкам та захарченками. Відбулася Революція гідності, яка багато чого змінила у житті. І тут житомиряни уже не пасли задніх: люди не схотіли надалі мовчазно дивитися на свавілля міліцейських посадовців, що призвело до втрати багатьма з них своїх теплих та доволі дохідних крісел.
Звісно не сталося ніякої справжньої люстрації але безперечним є те, що не лише Управління МВС України в Житомирській області, а й окремі районні та міські відділи, очолили офіцери яким довіряє громада. Так, не вся, так, не одностайно, але такі довіряє!
Багатьох із нас захопив вихор революційних перебудов. Виникло часом оманливе бажання вірити в те, що зміни на краще обов\’язково відбудуться і Міністерство внутрішніх справ не стане винятком. Здається ми знову помилилися.
Орли захарченка не лише не відлетіли разом зі своїм паханом у вирій, навпаки! Трошки переседили буремний час, підчистили пір\’ячко, підгодували спорожніле черевце дрібним птаством, прибрали власний послід знищення патріотів на Майдані та повернулися у свої добре насиджені та такі рідні кубла у міністерських кабінетах. Хіба треба називати прізвища тих, хто перегорнув кашкета та знову очолює одне з найважливіших силових відомств в Україні? Певні, що ні, адже батьківщина добре знає своїх героїв!
І тут власне й виникла прикра несподіванка: в міліції Житомирської області майже народовладдя. Панщина не зорана, оброку ніхто не везе. Хаос і бардак – якщо підсумовувати. Терпіти такий безлад ренегати від МВС звичайно не мали жодного наміру і заходилися наводити «державний лад» в окремо взятій області.
До Житомиру з наказом міністра Авакова про призначення на посаду головного міліціонера направили людину, що примудрилася свого часу настільки підмочити свою репутацію, що й Святих виносити не тре – навіть прізвище змінив. Йдеться, як усі вже здогадалися, про пана Фокіна.
Проте знову склалося не так, як розраховували видатні міліцейські стратеги. Житомиряни (що доволі дивно) згуртувалися та вийшли широким загалом із різними зальотними упирями боротися. Міністерською цидулкою пану Фокіну прикритися не вдалося, тож мусив ганебно відступити перед розлюченим натовпом.
Хвиля обурення сколихнула міністерство (звісно не з приводу минулих подвигів свого протеже) та змусила розробити новий, надзвичайно хитрий та вигадливий план захоплення крісла начальника УМВС в області. Працювали квапливо, злагоджено та імовірно всю ніч, адже уже наступного дня було вжито спробу нової атаки. Чим це закінчилося всім добре відомо. Трохи підпалених шин, втручання четвертої влади і пан Фокін мусить писати рапорт про звільнення.
Дві невдалі атаки на житомирську фортеце (читай – населення Житомира) неабияк злякали керманичів Міністерства внутрішніх справ України. Тож вирішили направити парламентера, що б, так би мовити: заспокоїти народ, ну і принагідно розвідку боєм провести. Приїхав цілий заступник міністра, зустрівся з громадою, всіх підтримав та заколисав. А ще, нічтоже сумняся, заявив «під камеру» журналістів, що пана Фокіна мовляв узагалі на пенсію відправили, тож не хвилюйтеся люди добрі, живить спокійно, бо ніякі зайди вам не загрожують, доки наш троянській кінь стоїть у вашій стайні. Навіщо це було сказано – не зрозуміло але слово, як відомо, не горобець. Та й відео в Інтернеті розійшлося…
Минуло лише кілька днів від моменту описаних вище сумних подій і міністерський кінь вирішив показати своє справжнє єство.
Не слід думати, що в МВС повірили у щире бажання житомирян жити краще. Кому ж таке може і на думку спасти! Ні, звичайно всьому виною наколоті апельсини, що їх громадянам незліченою кількістю роздали саме працівники житомирської міліції. Ми з вами тих апельсинів наїлися, перетворилися у дресированих мавп та завзято рвонули боротися з корупцією в органах внутрішніх справ. Маячня? Зовсім ні! Офіційна думка міністерства.
Судіть самі. Пана Фокіна не лише на почесну пенсію не відправили та повернули до крісла заступника начальника іншої обласної міліції (де він власно раніше і працював на благо вітчизни), а ще й щиро сподіваються призначити на посаду першого заступника начальника УМВС України в Житомирській області! Тут виникає перше запитання до пана заступника міністра: от навіщо Ви, пане, взагалі тоді говорили громаді, що його на пенсію звільнено? Адже Вас про це ніхто і не питав? Тепер навіть ніяково запідозрити цілого заступника міністра у простій та нічим не прихованій брехні. Яка вага слова офіцера наразі? Чи краще спитати: яка ціна?
Житомиряни, мабуть не є найактивнішими серед українців, але точно не є ідіотами і пошивати їх у дурні не варт.
Втім міністерство своїми недолугими заявами не обмежилося, а вирішило ще й принести нам «пренеприятнейшую» (просто за класиком) новину – до нас їде ревізор. Власне уже приїхав. Яка війна, яке АТО, до чого тут нестабільний стан в державі, коли існує така собі Житомирська область! Саме тут напевно, на думку міністерства, наразі вогнище сепаратизму та нестабільності, який слід раз і назавжди, вогнем та мечем … . Кількадесят відбірних борців за свободу і незалежність з міністерськими посвідченнями прибули до Житомирської області перевіряти як так склалося, що тут чи-то міліція з народом, чи-то народ із міліцією.
За відомостями з джерел у самому міністерстві відомо, що завдання перевіряючи мають два: перше – встановити, хто саме з місцевих міліціонерів має корупційний зв\’язок із громадськістю, а відтак «здав» час та місце другої спроби призначення пана Фокіна; друге – вичистити лави житомирської міліції від небажаного «народного» елементу.
Все просто, почалася звичайна зачистка.
Немає жодного сенсу захищати чи вихваляти наших міліціонерів та їхніх керівників. Проте вони мають невеличку перевагу: вони НАШІ та з НАМИ погоджені. А тепер, коли ще й така буча піднялася в міністерстві, набули нової риси – мабуть не зовсім і погані, якщо міліцейський генералітет так заходився з ними боротися?
Добре було б дізнатися в пана міністра, що змушує саме зараз «відкривати другий фронт» у глибокому та цілком проукраїнському тилу? Чи не забули посадовці, ХТО їх посадив та може посадити знову? Гасло «міліція з народом» ніхто не відміняв.
Пане Міністре, зрозумійте нарешті, народ зовсім не такий дурний, як декому мабуть би хотілося. Народ має свою мудрість, а тепер ще й революційний досвід. Тож чи варто при цьому випробовувати його терпіння? Адже свій порох ми тримаємо сухим.
