Жінка – інвалід ІІ групи, чорнобилець І-ї категорії.
Ось історія цієї жінки:
“Почалося все з 1995-го року, коли мій чоловік Ущаповський Валерій в 1989-му році отримав у Васьковичах на сім\’ю трикімнатну квартиру площею 30 кв.м.без зняття з черги цієї квартири. Оскільки ця квартира не відповідала нормам нашої сім\’ї – у нас троє дітей, ми претендували на отримання більшої квартири.
Коли у селі збудували новий восьмиквартирний будинок, місцева влада повідомила чоловіку, що цієї квартири наша сім\’я не отримає і навіть Кучма не поможе. 4.1.1996-го року я пішла до керівника НПС “Плещівка” Василя Дідковського з вимогою надати виписку з профкома – на яких підставах моїй сім\’ї відмовдяють у отриманні квартири. Мене навіть не пропустили через прохідну. Тоді я сказала чоловіку, який працював на цій станції старшим електромеханіком зв\’язку, що збираюся все розповісти коростенському прокурору.
Вранці я поїхала в прокуратуру. Потім вже мені розповіли, що мій чоловік пішов до начальника – вони сварилися з приводу цієї квартири. Після розмови з начальником мій чоловік помер у своєму робочому кабінеті загадковою смертю. Коли я приїхала коло двох годин з прокуратури додому – квартира замикана. Я відмикаю квартиру, дзвонить телефон. Працівники кажуть – Валері погано – біжіть на роботу.
Я прихожу на прохідну – начальник прохідної каже – біжи бігом. Біля робочого кабінету, я побачила, як мого чоловіка мертвого виносили – синього з піною навколо рота. Керівники підприємства скористалися моїм шоковим станом, я на той час не могла приймати обгрунтовані рішення й сфальсифікували документи – чоловік був по документах Ущаповський В.М., а в свідоцтво про смерть видали на Ущапівського.
Ця, на мою думку, свідома і зумисна фальсифікація документів, призвела до того, що трикімнатна квартира, в якій ми проживали, не була переоформлена на мене на успадкування. Тобто вийшло так, що ми не лише не отримали нової більшої квартири, а й почали втрачати ту, що мали. Крім цього місцева влада не визнала факт смерті мого чоловіка на виробництві, а зробили так, ніби він помер у лікарні.
Після я почала добиватися істини. Я хотіла узаконити трикімнатну квартиру, оскільки ордера на неї моя сім’я не мала, а думати про більшу квартиру я вже не могла, бо замість нас цю квартиру отримала інша людина зі зв’язками в урядових установах. З того часу пройшло майже 20 років і я до сих пір намагаюсь через суд визнати факт підробки документу свідоцтва про смерть мого чоловіка і отримати ордер на трикімнатну квартиру. В цій квартирі зараз проживаю я зі старшим сином.
За цей час зверталася до правоохоронних органів, органів влади від місцевої до верховної, прокуратури, до коростенського міськрайонного суду, а також до Європейського суду з прав людини.
Результат такий. 12 листопада 2014-го року я отримала відповідь з Європейського суду, що мою справу взято до розгляду. Одним із побічних результатів боротьби за справедливість, вважаю, стало моє звільнення з роботи – мене звільнили з Коростенської центральної міської лікарні, за прогули, які я не робила. Я вважаю, що мені помстилися, а моє звільнення пов\’язане з розслідуванням причини і місця смерті чоловіка на виробництві, коли вели розподіл житла на НПС “Плещівка” селе Васьковичі у новозбудованому домі №4 та з розглядом справи у Європейському суді з прав людини (Страсбург. Франція).
Я сьогодні народила і виростила троє дітей, а сьогодні по документах я не маю жодного – моїх дітей записали на іншу матір – Ущапівську, а я Ущаповська. Під час видачі свідоцтва про народження я не звертала увагу на це, поки у 2011-му році мені не приснився з того світу мій чоловік і попросив мене, щоб я йому допомогла вернутися назад сказати начальнику одне слово. Потім вранці я почала переглядати домашні документи і побачила, що у моїх дітей неправильно записано прізвище в свідоцтві про народження.
Я прошу допомоги в органів влади та правоохоронних органах Житомирщини провести перевірку достовірності написання складених актів спеціального розслідування нещасного випадку загадкової смерті мого громадянського чоловіка та батака трьох дітей Ущаповського В.М., а не Ущапівського та сподіваюся, що оприлюднення цих фактів допоможе мені досягнути справедливості.”
