Ще один Герой Небесної сотні помер після повернення з лікування у Німеччині. Держава не допомогла жодною копійкою
…18 лютого 2014 року Biктоp Орленко прийшов на Майдан. Того вечора поранили його сина. Чоловік схилився над хлопцем, аби підняти й урятувати його. I тiєї миті снайпер вистрелив батькові в голову. Карета швидкої допомоги доправила пораненого Biктopa до ліарні. Понад piк 54-літній чоловік боровся за життя, однак днями його серце зупинилося.
“Чому ж вони так чинять з ним? Не один раз питала себе! — каже заплакана дружина Героя, пані Галина. — Яких принизливих, болісних фраз та відмовок довелося наслухатися…
Icтopiя боротьби за життя мого чоловіка розпочалася iз клініки в Німеччині. Доправити його туди вдалося з допомогою благодійників, які зібрали кошти на лікуван ня у дорого вартісній клініці “Шаріте”. Там мій Biутоp був у комi, аж допоки я не приїхала. Увесь час проводила у палаті, багато говорила до нього. Крізь сльози. I ось 18 квітня чоловік кивнув головою! Biн почав виходити з коми.
Згодом прилетіла й донька до Німеччини. Нашому Герою по¬чало ставати краще. З часом він уже навіть міг сидіти. Ми робили piзнi вправи. Щодня розповідала Bіктopy все-все про наше життя, адже він нічого не пам’ятав… Надія на краше з’явилася, i серце від того наповнювалось радістю. Од¬нак благодійні кошти скінчилися, i довелося повертатись в Укра¬їну.
Тут i почалися поневіряння. Пригадую, як телефонувала до панi Богомолець. Просила її, аби посприяла в тому, щоб карета швидкої допомоги забрала мого чоловіка з аеропорту, коли прилетимо. Відмовила”.
Син звертався до мера столиці Biталія Кличка, щоб допоміг киянину, котрий стояв на Майдані та повертається в Україну після важкого лікування. Однак — нiчого.
“Ми зверталися до лікарень Києва, просили влаштувати тата, — каже Світлана, донька Віктора. — Однак медзаклади один за одним відмовляли. Такого важко¬го пацієнта брати не хотіли. Урешті Київська мicькa лікарня №1 погодилася його госпіталізувати. Спершу все було наче доб¬ре: татові виділили окрему пала¬ту, він їв, приймав відвідувачів. Однак згодом йому стало гірше, температура почала підніматися до 39. У батька з’явився менінгіт, а від того, що його не перевертали як належиться, утворилися пролежні. Систему для ентерального харчування батька добре не промивали — у ній була пліснява, валялась якась трубочка від соку. Такого жодного разу не було в Німеччині! Ех, та що там казати. Не раз чули від лікарів фразу “Тут вам не “Шарiтe”.
Родина Орленюків потерпіла i від шахраїв. 60 тисяч гривень, які piдним вдалося зібрати на благодійний рахунок, зникли з картки. Родичі звернулися до київських правоохоронців. Однак тi не допомогли відшукати безсовісних крадіїв. Не отримав Герой i oбіцяних владою грошей, які призначено пораненим на Майдані.
“Суму, яку нарахували батькові, — 60 тисяч 900 гривень, він ніяк не міг отримати, — каже i Світлана. — Адже закон передбачає, що їх забрати може лише той, хто отримав поранення. Або ж за довіреністю. Однак тато був у такому стані, що нi довіреності не міг оформити, нi сам прийти. Коли ми телефонували до Сергія Марущенка, який є начальником
“Я ВРУЧИЛА В РУКИ ПРЕЗИДЕНТОВІ BCI ДОКУМЕНТИ 3 ІСТОРІЄЮ МОГО ЧОЛОВІКА- МАЙДАНІВЦЯ, ОДНАК ГАРАНТ НЕ ВІДГУКНУВСЯ НА НАШУ БІДУ”
управління організації соціального захисту постраждалих унаслідок надзвичайних ситуацій Miністерства соціальної політики України, то вiн нам казав: “Навіть не знаю, чим допомогти!”. Ось що можуть порадити в Miнсоцполітики!”
А тепер, коли тата не стало, мені дзвонять з тих чиновницьких кабінетів. Кажуть: “Ми скли¬каємо термінове засідання… грошi ви зможете отримати”. Та нащо мені тi гроші? От батькові вони б згодилися. Ми б знову його за кордон відправили. Але батька вже нема”.
Дружина Героя, котра розуміла, що без грошей на лікування в Європі вона втратить чоловіка, вирішила звернутися до Президе¬нта Петра Порошенка. Тож пішла на Майдан. У день відзначення piчниці революції там мав виступити Президент. Для нього зібрала Bci документи, які описували історію її чоловіка.
“Я пробивалася до Порошен¬ка кpiзь охорону, яка ледь не збивала з ніг, — ридає дружина. — Кажу: “Гаранте, допоможіть!” i показую йому папку з паперами. Oxopoнi я не хотіла її передавати. Якось таки вдалося всунути документи в руки Порошенкові. Знову з’явилася надія. Я чекала, що мені зателефонують, що допоможуть. Та жодного дзвінка. Жодної допомоги”.
Наче риби об грубу кригу, билися за життя та право на нормальне лікування рідні Віктора Орленка. Та, на жаль, так i не змогли нічого домогтися у своїй країні. 3 червня у Київській міській лікарні №1 чоловік помер. Поховали його у рідному селі Талалаївка, що на Чернігівщині. Там його згадують як чудову людину…
