На Житомирщині активно впроваджується реформа, спрямована на децентралізацію влади. Чиновники розповідають про те, що громади мають добровільно об’єднатися, бо це дозволить їм самостійно вирішувати на місцях різні питання. Проте, практично люди позбавлені можливості впливати на цей процес. У високих кабінетах перекроюють карти населених пунктів і вирішують, які заклади закрити, аби виконати завдання, поставлені в Києві. Посадовців не цікавить ціна, що її доведеться заплатити за децентралізацію пересічним громадянам. Реформу просто нав’язують, аби вкластися в показники.
Особливо болючим є закриття шкіл у сільській місцевості. Влада свідомо уникає цього слова, використовуючи іншомовний термін «оптимізація». Одна з останніх публікацій на офіційному сайті облдержадміністрації має назву «Житомирщина оптимізує освіту». Мова йде про те, що в ОДА активно працюють над вирішенням питань малокомплектних шкіл. З огляду на зменшення кількості школярів та збільшення видатків на навчання ці проблеми вирішують єдиним способом – навчальні заклади просто закривають. За офіційною інформацією, на Житомирщині вже оптимізовано, тобто фактично закрито, 37 шкіл. Окрім цього, на найближчих сесіях місцеві ради припинять діяльність ще 39 малокомплектних навчальних закладів.
Таким чином, пересічному громадянину важко зрозуміти, що ж насправді відбувається. В області чітко визначають цифри, а на сесіях районних рад дають старт закриттю шкіл. Тобто, руками місцевих депутатів керівництво ОДА позбавляє дітей права на освіту. Виникає ще одне питання: чи спроможні представники органів місцевого самоврядування відстояти інтереси громади, яка делегувала їм свої повноваження на виборах. У таких умовах стає очевидним, що виконавча влада, а фактично президентська вертикаль в області прямо впливає на місцеве самоврядування. Посадовців різних рівнів повторюють, що все відбувається добровільно на місцевому рівні, але в районах дуже багато незадоволених людей. І ще перед втіленням реформи в життя. Влада звинувачує когось у демографічній кризі, обмеженому фінансуванні, але карає за це сільських дітей, їхніх батьків і вчителів.
Якщо школи закриють, то приміщення у селах залишаться. Це майно може стати ласим шматком не для однієї людини. Яскравим прикладом того, як використовують будівлю школи, є досвід с. Двірець Житомирського району. Навчальний заклад там закрили вже кілька років тому. У приміщенні зараз ФАП, відділення пошти, а також буде розважальний заклад. У Сінгурівській сільській раді, якій підпорядковується населений пункт, цей факт не заперечують. Там розповідають, що школа перебуває на балансі управління освіти райдержадміністрації, а тому вплинути на те, аби школу не перетворили на забігайлівку на місцевому рівні неможливо.
Очевидно, процес оптимізації шкіл не вирішить усіх проблем сільських населених пунктів, а навпаки поглибить їх. Серед нових питань, які найближчим часом доведеться вирішувати, будуть занепад села, поглиблення демографічної кризи та безробіття. Очевидно, влада не має стратегії на майбутнє, а діє залежно від ситуації.
