МІНІСТР оборони генерал Полторак назвав популістами тих, хто пропонує відмовитися від примусового призову і перевести армію на контракт. Він наполягає на збереженні примусового призову. Ключовий аргумент генерала — без призовників і без масштабної мобілізації Україна у війні не переможе.
Генералу, певно, варто нагадати деякі очевидні речі:
1) згідно із законом, зараз ніякої війни немає (її ніхто не оголошував), воєнного стану теж немає (його ніхто не запроваджував) — згідно із законом, з квітня 2014 р. в країні проводиться Антитерористична операція (АТО);
2) згідно із законом, АТО планує і проводить не армія, а СБУ, і саме вона відіграє в АТО ключову роль — не армія і не генерал Полторак;
3) згідно із законом, під час АТО армія може (!) долучатися і може (!) виконувати певні допоміжні (!) завдання, але під загальним керівництвом і згідно із замислом/планами СБУ, а якщо точніше — голови Антитерористичного центру СБУ в ранзі першого заступника голови СБУ;
4) якщо під час АТО, якою керує СБУ, постають питання комплектування особового складу, то вони повинні стосуватися не армії, а передусім СБУ як ключової структури, відповідно, правильно і логічно говорити про призов і мобілізацію саме в СБУ, а не в армію — під час АТО армія спроможна виконати допоміжні (!) завдання своєю штатною чисельністю мирного часу, без жодної додаткової мобілізації;
5) Президент Порошенко вже ухвалив рішення про продовження примусового призову до армії й Нацгвардії, однак при тому публічно заявив: призовників до зони АТО направляти НЕ БУДУТЬ! Якщо так, то вони у кращому разі ходитимуть у наряди-караули в режимі «через день на ремень, через два на кухню», в гіршому — їх залучатимуть на якісь роботи на кшталт давно ліквідованих совкових «будбатів»;
6) якщо, згідно із заявою Порошенка, країна не може розраховувати на призовників у разі небезпеки, в лиху годину, тоді навіщо нам із вами щороку витрачати мільярдні кошти на їхню бойову підготовку — логіки тут немає жодної; так само, як немає її і в аргументах генерала Полторака, який планує «перемагати у війні» з призовниками, що вже запевне заборонено Порошенком;
7) Порошенко після обрання на посаду проголосив не воєнний стан для протидії агресору, як того вимагає закон, — він оголосив себе «президентом миру» і наполегливо реалізує «мирний план», надиктований у Мінську Путіним; жодних військових операцій, жодних «перемог у війні», якими Полторак «обґрунтовує» примусовий призов і масштабну мобілізацію до армії, Порошенко не планує.
Тоді навіщо весь цей блуд, маніпуляція і обман?
Порошенко вирішив поновити примусовий призов? Він вирішив провести ще «-надцять» хвиль мобілізації в армію? Що ж, як Президент, він має законні права і повноваження ухвалювати такі рішення. Я їх вважаю необґрунтованими й хибними. І наводжу відповідні аргументи, спираючись на власний армійський досвід і досвід передових армій світу, який мав змогу вивчити не за підручниками.
А щодо міністра-генерала, то не радив би Степанові Полтораку виходити на публіку з безграмотними виправданнями чужих нерозумних рішень, тим більше — зі звинуваченнями у «популізмі» тих, хто пропонує обґрунтованіші й ефективніші рішення. Міліцейському генералу, котрий до призначення у Міноборони про армію взагалі не мав уявлення, а у своєму міліцейському житті весь час навчався, як захищати не народ від ворога, а як внутрішніми військами захищати владу від народу, корисніше було б послухати тих, хто армію знає професійно. А ні — то краще принаймні промовчати.
P.S. Насправді замість відновлення примусового призову армії потрібен Резерв Постійної Готовності, теж на основі контракту, для швидкого доукомплектування бригад в очікуванні загрози. Такий Резерв моя команда в Міноборони почала формувати у 2006-2007 рр., і для нього ще тоді було створено відповідну законодавчу базу. Плюс країні потрібна Територіальна Оборона за новими принципами, що позитивно проявила себе у таких країнах, як Швеція, Фінляндія та ін. Але така Територіальна Оборона новою Воєнною доктриною, яку торік затвердив Порошенко, не передбачена, попри публічні обіцянки це зробити. Не довіряють вони народу, бояться озброїти, навіть коли ворог пішов війною.
Анатолій Гриценко,
міністр оборони України у 2005-2007 роках.
