22 квітня святкують іменини всі, хто мають ім’я Вадим.
Саме цього дня церква згадує пам’ять Преподобномученика Вадима, архімандрита (376).
Святий преподобномученик Вадим, архімандрит, народився в IV столітті у персидському місті Віфлапаті, походив із багатої і знатної родини. В молоді роки він був просвічений християнським ученням. Святий роздав частину маєтку і пішов у пустелю, де на свої кошти заснував монастир. Для усамітненої молитви він йшов на гору і одного разу удостоївся бачити Славу Божу. У той час перський цар Сапор (310-381) почав переслідувати християн. Святого Вадима взяли разом з сімома учнями і щодня катували в темниці, домагаючись, щоб вони відреклися від Христа і поклонилися сонцю і вогню. Але преподобний Вадим і його учні твердо трималися християнської віри. Чотири місяці пробули сповідники в тюрмі. Весь цей час святий Вадим був духовним вождем і опорою для християн, які жили в Персії.
Один з наближених царя Сапора, Нірсан, який сповідував християнство і навіть раніше вже був ув’язнений за це, не витримав випробування і відрікся від Христа. Він обіцяв виконати будь-яке слово царя. Сапор зажадав від Нірсана, щоб він власноручно відсік голову святому Вадиму. За це він обіцяв йому прощення і нагороду. Нірсан не зміг побороти в собі страху нових мук і погодився ступити на зрадницький шлях Іуди. Коли до нього привели святого Вадима, він узяв меч і попрямував до нього, але, викритий совістю, Нірсан раптом затремтів і, начебто, скам’янів.
Святий Вадим сказав йому: «Невже твоя злість, Нірсане, дійшла до того, що ти не тільки від Бога відрікся, але і рабів Його починаєш вбивати? Горе тобі, окаянний, що будеш робити в той день, коли станеш на Страшному суді дати відповідь Богу?! Я з радістю помру в муках за Христа, але не хотів би прийняти смерть від твоєї руки».
У нападі гніву, Нірсан ударив мечем. Але руки його тремтіли, і він не зміг відразу відсікти голову святому, так що вогнепоклонники стали називати його боягузом. Преподобномученик Вадим стояв нерухомо, переносячи страшні удари, поки вбивці не вдалося нарешті відрубати йому голову († 376). Відплата за зречення не забарилася спіткати нещасного: терзаючись від мук совісті, він наклав на себе руки, сам кинувшись на меч. Після смерті царя Сапора 7 учнів преподобномученика Вадима вийшли з темниці і проповідували аж до своєї кончини слово Христової істини.
