Свого часу Ігор Орлов протягом п’яти років був заступником аж трьох поспіль голів Житомирської облдержадміністрації. Він співпрацював із Юрієм Павленком, Юрієм Забелою та Сергієм Рижуком. Спочатку курував гуманітарну сферу, а потім займався економікою та фінансами. Коли керівником області став Сидір Кізін Ігор Орлов був його позаштатним радником. Ще раніше він працював на посаді секретаря Житомирської міської ради. Однак, останнім часом Ігор Віталійович не з’являється в публічній політиці.
Ми вирішили з’ясувати, куди зник Ігор Орлов. Зараз він успішно проходить реабілітацію після хвороби, займається наукою і готує тези на міжнародну наукову конференцію, яка на початку травня відбудеться в одному з вузів на західній Україні. У його теперішньому житті політика зведена до мінімуму, але попередній досвід діяльності не дозволяє залишатися байдужим до того, що відбувається у Житомирській області.
«Знання, а не гроші визначатимуть майбутнє світу», – саме цією цитатою Альберта Ейнштейна розпочинає розмову доктор економічних наук, професор Ігор Орлов. Довелося забрати немало часу в науковця, який погодився на інтерв’ю для сайту “Житомир-онлайн”.
Ігоре Віталійовичу, чи не було Вам останнім часом пропозицій від представників влади повернутися в політику?
Я більше почав займатися наукою і й на заняття політикою в мене немає часу. Що це за політика, при якій хижаки та паразити знаходяться в правлячому ешелоні владі? Не хочу опускатися до їхнього низького рівня, на якому вони є фахівцями. Ще у 2011 році я захистив докторську дисертацію за спеціальністю бухгалтерській облік і аудит. Бухгалтерський облік – це по суті мікроекономіка, тобто економіка одного підприємства. Ми не можемо вивчити макроекономіку, тобто систему на рівні всієї держави, якщо не уявляємо, що таке мікроекономіка. Мені запропонували професорство та кафедру бухгалтерського обліку і аудиту у філії одного із західноєвропейських інститутів в Україні. Там я зараз і працюю.
Як Вам вдається після хвороби так активно працювати?
Моя життєва позиція і робота дозволяють більш активно проходити процес реабілітації. Зрозуміло, що й дружина і донька мене підтримують. Незалежно від свого бажання я вимушений вставати, йти до столу, читати книжки, писати наукові праці, приймати аспірантів. Я пишаюсь тим, що протягом декількох років за моїм науковим керівництвом захистилося троє кандидатів наук. Зараз готую ще двох аспірантів.
В облдержадміністрації Ви опікувалися гуманітарною сферою, а зараз займаєтеся наукою. Розкажіть, будь ласка, про проблеми освітньої галузі нині.
В Україні в системі освіти працює 15,5% від працездатного населення. Для порівняння, у Франції – це 5,8%, в Росії – 9,7% , у США – 9,1%. Це важлива галузь працевлаштування, яка вимагає багато коштів. Мене турбує, що після закінчення школи все більше дітей намагаються виїхати на навчання за кордон. Якщо раніше Польща, на приклад, приймала лише тих, хто має карту поляка, то зараз там можуть навчатися всі бажаючі. Студенти отримують стипендію у розмірі 110-200 євро в місяць, а потім шукають роботу і не повертаються в Україну. За ними, як правило, виїжджає працювати і професура. Якщо так триватиме далі, а в бюджеті щороку держава закладатимемо на розвиток освіти та науки все менше грошей, то в Україні не залишиться ні докторів, ні кандидатів, ні молоді, яка хоче отримати знання та отримати роботу за фахом. Саме це мене турбує найбільше. Ми втратили головне – енциклопедичність освіти. У нас готують вузько кваліфікованих спеціалістів, яким важко адаптуватися до швидких змін. На жаль, інтелект втрачає свою цінність. Якщо твої особисті якості не приносять гроші, будь ти хоч діамантовий, то вони нікому не потрібні. Зникло поняття добре й погано, є тільки прибуток і видаток.
А як, на Вашу думку, можна виправити ситуацію?
В першу чергу, має бути професійне керівництво. Система освіти в області – це 800 шкіл, 455 дитячих садочків, 20 інтернатів та система ПТУ. Усі ці заклади розкидані на території 30 тис. квадратних кілометрів. Ця галузь забирає понад 50% обласного бюджету. Саме тому тут повинні працювати справжні фахівці-управлінці. Прикро, що з облдержадміністрації витісняються професіонали-науковці, які там працювали раніше. Через декілька днів після захисту докторської дисертації був звільнений заслужений працівник освіти України Олександр Вікторович Пастовенський (начальник управління освіти ОДА, – ред.). Була звільнена і заслужений економіст України, доктор економічних наук Зінаїда Борисівна Янченко (директор департаменту економічного розвитку ОДА, – ред.). Вони були позапартійні і я взагалі не розумію, чому так трапилося. Політична лояльність – це добре, але водночас потрібно дивитися на професійний фах людини.
Не відходячи від освітньої тематики, поговоримо про оптимізацію шкіл в області. Влада впевнена, що це гарна ініціатива, але на місцевому рівні вона не знаходить підтримки. Ігоре Віталійовичу, на Ваш погляд, закриття малокомплектних шкіл – це добре чи погано?
Ми щоденно підвозимо до шкіл майже 14 тисяч дітей. Тому про закриття школи потрібно говорити тоді, коли на 100% вирішення питання підвезення учнів та вчителів. Навіть Сполучені Штати не дозволять собі утримувати малокомплектні школи. Там діти підвозяться за 50 кілометрів до школи. Я виступаю за розумну оптимізацію і відповідну державницьку політику в цьому напрямку. У першу чергу, в державі мають бути закладені кошти, за які Міністерство освіти закупить необхідну кількість автобусів. Розмови про те, що в дитинстві я ходив по 7 кілометрів до школи у сусіднє село, зараз вже не є актуальними. Коли один вчитель читає по три предмети, то можна лише уявити рівень підготовки його учнів. Ми просто обкрадаємо дитину в знаннях для подальшого навчання у вузі. Просто закриття шкіл – то не є нормальним. Школа – це осередок культури на селі. Наголошую, що не клуб, а саме школа. На мою думку, рішення про закриття школи має прийматися на сході села. Люди вирішать це питання тільки тоді, коли голова сільської ради покаже автобуси. Так само не може й бути 800 вузів у країні, як було до недавнього часу.
До речі, розмови про необхідність скорочення кількості вищих навчальних закладів тривають вже не один рік. Як Ви до цього ставитеся?
Я за те, щоб ми продавали знання, а не дипломи. Складається враження, що все відбувається навпаки. А особливо це стосується приватних навчальних закладів. Неможливо підготувати фахівця, не маючи бібліотеки, гуртожитків і наукових кадрів. Візьмемо до прикладу хоча б місто Житомир. Чи потрібна у кожному вузі кафедра філософії, бухгалтерського обліку чи вищої математики? Краще було б, якби їх об’єднати і створити одну потужну наукову школу. Багато років про це говорять, але спільної позиції так і не досягли. Нам важливо не втратити цінні наукові кадри. Ми поступово йдемо до зменшення кількості університетів. Справа в тім, що Міністерство освіти і науки з кожним роком менше фінансує державне замовлення. Сьогодні постає потреба у робітничих кадрах. У нас в області близько 60 тисяч студентів, 50 тисяч з яких навчаються у вузах, а лише 10 тисяч – у професійно-технічних училищах. Нам не вистачає людей, які будуть працювати у промисловості. Це справді проблема з огляду на те, що левова частка всіх інвестицій, які надходять у Житомирську область, спрямовані саме у промисловість. Найгірше – це постійні кадрові зміни на рівні профільного міністерства, а відтак відсутність цілеспрямованої державної політики в цій галузі.
У підручнику «Звітність підприємств» вказано, що він вийшов за редакцією Франца Францовича Бутинця. Хто для Вас ця людина?
Це мій вчитель не лише з економіки, а й по життю. Я пишаюсь тим, що навчався саме в нього. Франц Францович – це для мене духовний гуру. Він науковець, якого знають у багатьох країнах світу. У Білорусі є єдина рада по захисту докторських дисертацій. Одна людина, яка представляє там Україну, це Франц Францович. Мені прикро, що в Житомирі зруйнована «послідовниками» потужна наукова бухгалтерська школа, побудована на базі ЖДТУ, засновником якої є мій вчитель доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, академік Франц Францович Бутинець.
Ігоре Віталійовичу, які на Вашу думку, найактуальніші проблеми Житомирської області зараз?
На мій погляд, це питання інвестування. У 2009 році наша область стала першою в державі за динамікою надходжень інвестицій. Нам потрібно розвивати економіку країни, для того, аби втримати курс долара. Якщо з 2005 року держава має негативне сальдо зовнішньоекономічної торгівлі, то це означає, що вона лише закуповує, але нічого не продає. Саме тому немає надходження валюти, а відповідно немає чого продавати на валютному ринку і як наслідок, буде високий курс долара. Розмови про те, що війна перешкоджає надходженню інвестицій, є безпідставними. Швидка плинність кадрів та відсутність професіоналізму в тих, хто приходить до влади, не мотивують інвесторів вкладати свої гроші.
Нинішній керівник області Сергій Машковський працює на цій посаді майже два роки. Тобто, голова ОДА у нас постійний. Минулого року він оголосив курс на оптимізацію штату облдержадміністрації і як наслідок, її структура скоротилася. Наскільки оправданою є така політика?
Якщо відходити від законів Паркінсона, то будь-яке скорочення завжди призводить до збільшення штату. Давайте подивимося через півроку,скільки людей там з’явиться. Такі речі потрібно визначати не кількістю працівників, а їх ефективністю. Чи оптимізація сприятиме підвищенню заробітної плати тих, хто залишився? Є затверджені державою ставки, які і визначають, скільки будуть заробляти посадовці.
Хто з голів облдержадміністрації, з якими Вам довелося працювати, запам’ятався найбільше?
Було двоє найбільш яскравих. Це Сергій Рижук і Сидір Кізін. Вони люди різних політичних поглядів, але обоє старанно працювали на благо області.
Редакція сайту “Житомир-онлайн” приєднується до рідних, друзів і знайомих та вітає Ігоря Віталійовича Орлова з Днем народження, який він святкує 4 травня. Бажаємо міцного здоров’я, сімейного благополуччя, нових наукових звершень та реалізації всіх задумів!
