Автор двотомника «Чуднів на самій бистрині історії» Анатолій Силович Сірик 13 травня отримає в Брусилові премію Івана Огієнка в галузі літератури. Письменник не любить давати інтерв’ю, але погодився розповісти про свою книгу.
Унікальність видання полягає в тому, що це перша книга про Чуднів за останні 600 років.
Книга «Чуднів на самій бистрині історії» складається з двох частин. Перша з’явилася у 2012 році, а друга – в 2015. Кожне із видань вийшло тиражем у 400 примірників, а загальний обсяг двотомника – це 1200 сторінок. Анатолій Сірик зробив оригінал-макет книги сам, а надрукували її у житомирському видавництві Марини Косенко.
Двотомник вже встиг отримати літературну премію імені Василя Юхимовича в Коростені та гран-прі обласного конкурсу «Краща книга 2015 року».
Анатолій Силович Сірик народився в Чуднові, де й закінчив школу. Потім навчався на будівельному факультеті Житомирського технікуму механічної обробки деревини. Після цього працював на будівництві хімічних заводів у Черкасах. Згодом закінчив філологічний факультет Київського університету. Створив у Черкасах літературну студію Василя Симоненка, куди принципово не приймав російських авторів. Через це його понад 20 років не друкували в українських виданнях. Анатолій Сірик переїхав у Литву, де прожив майже 10 років. На зламі радянської доби повернувся в Житомир і розпочав серйозну літературну та видавничу діяльністю. Автор вільно володіє білоруською, литовською, польською, чеською та російською мовами.
Пропонуємо читачам сайту «Житомир-онлайн» інтерв’ю з письменником, поетом, перекладачем, графіком Анатолієм Сіриком.
Анатолію Силовичу, розкажіть, будь ласка, як у Вас з’явилася ідея написати книгу про Чуднів?
Спочатку я взагалі не думав про книгу. Я не був істориком та, мабуть, ним і не став. Я більше перекладач, поет. Почав цікавитися історією Чуднова ще в Литві. Поїхав до архіву Ягелонського університету, потім працював із документами в Литві, а після розпаду Радянського Союзу їздив у російські архіві. Матеріалів назбиралося так багато, що їх потрібно було систематизувати. Отак і почав писати. Кожну зі своїх книг я переписував по три роки з чорновика на чистовик.
Чим відрізняється Чуднівщина серед інших районів Житомирської області?
Чуднівщина характерна тим, що звідти походять двоє представників в УНР – Фещенко-Чопівський та Чечель. До революції Чуднів мав 11 володарів, серед яких Тишкевичі, Острозькі, Любомирські, Сангушки, Потоцькі, Жевуські, баришня Чотиркіна, а також німці Михельсони. У XIV-XV століттях у Чуднові був побудований найбільший приватний замок в Острожчині. Чуднівщина ніколи не була полковим козацьким містом. Вона більше стосувалася Болохівської держави. Була тут навіть своя Чуднівська держава. До речі, свого часу папери у Бердичів на будівництво кляштору Босих Кармелітів підписувалися саме в Чуднові, бо він був значно більшим містом. Документи свідчать, що в Чуднові було 5 дерев’яних українських церков, 3 католицькі костели, монастир, 2 синагоги та старовірська молільня. Мені російські історики часто закидали: Что вы носитесь с этим Конотопом да Чудновом?».
І що ж вони мають на увазі?
Після Переяславської угоди була війна з Росією. Російське військо в розбили. В нетрадиційній історії це називається першим завоюванням України, тобто битва під Конотопом. А через рік – друге завоювання. Там розігралася справжня драма. Шереметьєв спалив Новий Чуднів, а його там взяли в полон. Всюди пишеться, що це Слободищенський трактат, але в Слободищі нічого не відбувалося. Тобто, з Чудновом пов’язана ще одна поразка.
Ви згадуєте про нетрадиційну історію. А як цей термін розуміти?
Нетрадиційна історія – це історія, яку пишуть не історики. Людина, яка виховалася в радянську епоху, не може писати інакше. Моя книга «Чуднів на самій бистрині історії» – це історичний трактат, тобто я маю право щось коментувати. Наприклад, цитую твори, в яких згадується доба, про яку пишу.
Які книги Ви раніше видавали?
Видав 14 збірок поезій, перекладну малу антологію литовської поезії, книжку есеїв про розвиток української літератури. Ще укладав багато книжок, працював у видавництві «Вісник». Створив навіть спільне видавництво «Сі-ен-ес» (за прізвищами засновників Сірик, Нечипоренко, Ступак, – ред.). А почав я писати пізно, десь після 25 років.
Що для Вас означає премія Івана Огієнка?
Я за преміями не женуся. Першої книжки про Чуднів взагалі нікому не показував. За написання книги «Чуднів на самій бистрині історії» взявся тоді, коли отримав премію Ліги українських меценатів за збірку поезій. Закинув поезію і почав займатися іншим. У спілці письменників є така солодка премія. Її вручає пасічник Василь Дацюк. Недалеко від Мирополя у селі Слобідка він дає трилітровий слоїк меду за щось особливе в літературі. Це було весело. Смакуєш медом і згадуєш, що це солодка премія. А премія Огієнка для мене не є принциповою. Не я її отримав, а книжка. Те, що там написано, коштує значно дорожче.
P.S. Після розмови запитуємо номер телефону автора. На велике здивування він диктує 6 цифр. Мобільного не має. Анатолій Сірик так пояснює свою позицію: «От уявіть я йду, щось мислю, а до мене зателефонували, обірвали мою думку і вселили іншу. А нащо це мені? Я хочу бути вільною людиною».
