Вже понад
десять тисяч вбили,
Живих до злиднів довели.
Всю Україну розтрощили,
Вщент розвалили
та знесли.
Фортець собі набудували,
Та зграї орків розвели,
Щоб ті вбивали, катували,
Рабів в неволі стерегли.
Ллють кров людську
неначе воду,
ЇЇ не жаль, бо не своя.
Взяли пани паскудну моду,
З людини “дєлать” халуя.
От і зажили по-новому,
Нема ні миру, ні війни.
Жирує тисяч п\’ять народу,
Всі інші гинуть у лайні.
І років десь так через десять
Спитають тих,
хто ще не вмер,
За що боролись, українці?
Куди вас ваш
Петро припер?
І десь Петро той загубився,
Зник, наче привид
чи фантом.
К гишпанцям
він переселився,
Там він чи герцог, чи барон.
Багнетом можна
все зробити,
Про це сам Бонапарт казав,
Не варто на штиках сидіти,
Про це він теж
